Спеціальне водопостачання

17.4 Концепція по регулюванню причин та наслідків паводків

У сучасній світовій практиці протипаводкових засобів основними загальноприйнятими способами скорочення збитків від паводків та повеней є:

– регулювання стоку;

– регулювання землекористування повененебезпечних територій;

– будівництво захисних споруд.

З огляду сучасних наукових уявлень основним завданням мінімізації збитків від паводків є створення в річковому басейні найбільш сприятливих умов вирівнювання процесів стоку води по земній поверхні та раціональне регулювання господарчої діяльності в зонах можливого затоплення. Вирівнювання стоку досягається комплексом заходів у верхів'ях гідрографічної мережі та регулюванням його з допомогою водосховищ.

В арсеналі інженерних засобів захисту від карпатських повеней основне місце належить обвалуванню дамбами територій, що були раніше, до їх господарського освоєння, заплавами річок. Такий захід має негативний характер, оскільки ускладнює пропуск паводку, підвищуючи його піковий горизонт.

На жаль, незважаючи на вже існуючу нормативно-законодавчу базу щодо регулювання господарської діяльності в зонах можливого затоплення, відчутних результатів у цій сфері не спостерігається. Зростання збитків від повеней однієї й тієї забезпеченості є підтвердженням цього. Тобто триває нерегламентоване, безгосподарне освоєння заплавних територій.

Щодо інженерних заходів захисту від паводків світовий досвід визначив високу ефективність водосховищ, акумулювання ними стоку та трансформації і "зрізки" піку паводкового гідрографа. Але попри всі переваги цього протипаводкового захисту необхідно відмітити його високу вартість. Ємність водосховища, необхідна для захисту заплави від затоплення, повинна зменшувати витрати паводкових вод хоча б на третину, тобто має бути досить значною. Тому будівництво їх тільки з метою захисту від паводків не надто економічно розвинених заплавних територій потребує ретельного економічного обґрунтування.

Крім того, створення протиповеневих водосховищ вимагає вирішення проблеми безпеки їх гребель. Адже при руйнуванні греблі хвиля прориву може призвести до збитків, які перевищать збитки від паводку при її відсутності. Необхідність забезпечення прийнятного рівня ризику 10-5 вимагає рівня капітальності цих споруд не нижче II класу. Для споруд цього класу розрахункова забезпеченість паводку приймається 1 % і 0,1 % відповідно для основного та перевірочного розрахунків. Тобто розрахункові параметри греблі визначаються для витрат паводку повторюваністю 1 раз на 100 років (основний розрахунок) та 1 раз на 1000 років (перевірочний розрахунок). Такий клас капітальності потребує відповідних капітальних витрат.

Широкомасштабні інженерні заходи, передбачені Програмою комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси в Закарпатській області на 2002 – 2006 роки та прогнозом до 2015 року потребують значного фінансування. Їх вартість становить 95 % вартості Програми. При цьому вартість 42 протипаводкових ємностей становить 50,4 % вартості інженерних заходів, або 48 % вартості всієї програми.

Економічна доцільність протипаводкових заходів, у тому числі й протипаводкових ємностей у Закарпатській області, обґрунтовується методом абсолютної ефективності капіталовкладень, тобто шляхом порівняння капітальних вкладень у захист з можливими середньо багаторічними збитками. Цей метод правомірний для обґрунтування ефективності захисту унікальних об'єктів, які практично неможливо відтворити на новому місці, і інженерний захист є єдино можливим заходом їх обов'язкового збереження. При визначенні ефективності інженерного захисту різних за своєю економічною та соціально-екологічною вагомістю об'єктів такий метод недостатньо обґрунтований з таких міркувань.

Оцінка збитків, як правило, виконується комісіями на основі даних, які надаються підприємствами і установами, що потрапили в зону затоплення. Ці дані нерідко мають суб'єктивний характер. У величину збитків часто включаються збитки від таких небезпечних метеорологічних явищ, як ураганні вітри, зливи, градобій, які нерідко супроводжують паводки. Інформація про збитки, як правило, подається в адміністративному розрізі, без розподілу за басейнами річок.

З огляду на складність коректного визначення і самих збитків, і їх розподілу за басейнами річок використання фактичних даних про збитки як економічного критерію для обґрунтування ефективності будь-яких протиповеневих заходів у тому чи тому річковому басейні недостатньо обґрунтовано.

За цих умов доцільність інженерного захисту повенебезпечних територій, передусім будівництво протиповеневих водосховищ, доцільно визначати за методом порівняльної ефективності капіталовкладень, показником якої є величина приведених витрат порівнюваних варіантів. З числа порівнюваних перевага надається варіанту з мінімальними приведеними витратами.

Приведені витрати Зз при одночасному захисті сільськогосподарських угідь, населених пунктів, промислових та інших підприємств визначаються за залежністю:

Зз = ЕнКз + Вз

де: Ен – нормативний коефіцієнт ефективності;

Кз – капіталовкладення в будівництво споруд інженерного захисту земель, населених пунктів, промислових та інших об’єктів, що затоплюються;

Вз – щорічні витрати на будівництво споруд інженерного захисту земель, населених пунктів, промислових та інших об'єктів, що затоплюються.

В основу альтернативного варіанту покладається принцип мінімізації збитків на основі раціонального планування господарської діяльності та адаптації її аж до винесення окремих, особливо важливих, об'єктів поза зону можливого затоплення.

Приведені витрати за альтернативним варіантом Зальт. становлять:

Зальт = Ен (Кальт. с. + К альт. п. + Ф ост. п. – Ф реал.) + В альт. с. + В альт. п.

де Кальт.с. – капіталовкладення за альтернативним варіантом в сільському господарстві;

Кальт. п. – капіталовкладення по завчасному будівництву перелічених промислових та громадських споруд на новому місці замість їх захисту;

Фост. п. – залишкова балансова вартість споруд і будівель промислових об'єктів, населених пунктів, доріг, що розташовані в зоні затоплення на момент будівництва інженерного захисту;

Фреал. – суми реалізації залишкових фондів;

Вальт. с. – щорічні витрати за альтернативним варіантом в сільському господарстві;

Вальт.п. – щорічні витрати при роботі перелічених споруд на новому місці замість їх захисту.

При оцінці економічної ефективності оптимального варіанту враховуються показники економічного розвитку повененебезпечної території, показники економічного розвитку після виконання інженерного захисту і показники можливих збитків без проведення захисних заходів.

Оптимальний варіант приймається на підставі визначених мінімальних приведених витрат з урахуванням змін навколишнього середовища, економічної оцінки змін природних ресурсів прилеглої території, наслідків впливу водосховища та компенсаційних заходів щодо відтворення природних систем.

Забезпеченість паводку на річках Закарпатської області в 1998 pоці становила 1,5 – 5 %, тобто повторюваність його дорівнювала 1 раз на 66 – 20 років. Збитки від цього паводку були завдані будівельним об'єктам (зруйновано 3248 житлових будинків, затоплено – 12 500) переважно приватної власності, системам життєзабезпечення населення цих об'єктів (системам водо- та енергозабезпечення, транспорту, зв'язку тощо) та сільськогосподарським угіддям. Нормативна розрахункова забезпеченість паводків для проектування та будівництва, в тому числі й житлового, становить 1 % .

Тобто більшість постраждалих від наводку об'єктів збудована і розміщена стихійно, з порушенням існуючих нормативних вимог.

Вартість основних фондів приватної власності всієї області становить 1390 млн грн., а вартість інженерного захисту її частини, розташованої на повененебезпечній території, – 1364,13 млн грн., в тому числі вартість протиповеневих ємностей – 687,33 млн. грн. Враховуючи не надто високий рівень економічного розвитку повененебезпечних територій Закарпатської області, постає питання про економічну ефективність масштабного впровадження переважно інженерного захисту, особливо створення 42 протиповеневих ємностей, та про окупність інвестицій у нього. Чи не доцільніше і значно дешевше запровадити інші дешевші інженерні заходи захисту від повеней (кільцеве та траверсне обвалування тощо) і неінженерні, адаптаційні та компенсаційні заходи мінімізації збитків від них, які не потребують такого значного фінансування? Можливо, в окремих випадках, виходячи зі здорового глузду та складного економічного становища держави, доцільно скоротити або зовсім припинити безгосподарне втручання в простір життєвого циклу річок, ніж вести постійну виснажливу боротьбу з цим природним явищем. Адже збитки, що мали місце за останні 10–20 років, починалися при паводках забезпеченістю 75 %.

Збитки при паводках забезпеченістю від 75 % до 10 % були результатом безгосподарності та порушення вимог нормативних документів щодо землекористування в межах проходження паводків цих забезпеченостей. Збитки сільському господарству, завдані паводками 75 % – 50 % забезпеченості, були результатом надмірного, нерегламентованого освоєння заплав. Тобто збитки об'єктам господарювання, які спричиняли паводки забезпеченістю від 75 % до 10 %, були результатом порушення нормативних вимог до їх проектування та будівництва, оскільки не існує жодного об'єкта господарювання, для якого діючими нормативними документами було б передбачено затоплення паводками 25 %, а тим більше 50 % та 75 % забезпеченості .

Ці збитки не повинні розглядатися як такі, що вимагають відшкодування з резервного фонду державного бюджету. Але в умовах сучасного становлення страхової системи держави збитки, спричинені порушенням нормативних вимог до господарської діяльності в зоні можливого затоплення паводками, відшкодовуються за рахунок платників податків, які взагалі не мають ніякого стосунку до цієї діяльності. За цих умов потребує вдосконалення страхове законодавство щодо страхування ризику паводків та повеней.

Умови страхування повинні залежати від зон ризику проходження паводків, які регламентовані існуючою системою нормативно-правового забезпечення запобігання та мінімізації збитків від них.

Водним кодексом України господарська діяльність регламентована тільки в заплавах малих річок (ст. 8 п. 7), де з метою охорони їх водності забороняється "надавати земельні ділянки в заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва".

Господарська діяльність на заплавах середніх і великих річок регламентується Порядком використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней і паводків, затвердженим постановою KM України від 31 січня 2001 p. № 87 та низкою нормативних документів (табл. 2). Регламентуючим параметром при розміщенні нових та функціонуванні існуючих об'єктів є чотири зони ризику затоплення, що визначаються відповідно до розрахункової повторюваності паводків один раз на 2, 4, 10, 20 і 100 років. Цим Положенням визначилось переміщення акценту в стратегії протипаводкового захисту в напрямі адміністративно-господарських методів, в основу яких покладено раціональне управління використанням повенебезпечних територій. Основна увага приділяється не боротьбі з затопленням, а максимально можливому зниженню втрат, які спричиняються паводками шляхом регулювання та адаптації до них господарської діяльності на паводконебезпечних територіях.

Саме такий принцип управління господарюванням на повенебезпечних територіях покладено в основу "Єдиної національної програми господарського освоєння територій, що потерпають від дії вод США, де накопичено величезний досвід захисту від повеней і паводків. Концепцією цієї програми є твердження про те, що витрати на відновлення господарства, якому були заподіяні збитки паводками і яке, в свою чергу, до паводку було організовано у відповідності з принципом мінімізації збитків від нього на основі політики регулювання, окупаються значно швидше і в абсолютному вимірі значно менші, ніж витрати на інженерний захист від паводків малої повторюваності. Тобто занадто великі капіталовкладення в будівництво протипаводкових водосховищ не завжди є оптимальним способом мінімізації збитків від паводків.

Сучасний принцип організації захисту від паводків полягає в комплексному здійсненні інженерних і неінженерних, адміністративно-господарчих заходів на всій площі водозбору. Такий підхід дає змогу в однорідних гідрологічних умовах найраціональніше організувати господарську діяльність з метою мінімізації збитків і забезпечити ефективний захист від паводків з найменшими матеріальними витратами та мінімальними порушеннями природного середовища.

Складність проблеми боротьби з паводками полягає в тому, що розв’язання її потребує суттєвого перетворення їх водного режиму. Недостатньо обґрунтовані перетворення можуть вплинути не тільки на стан річок та водний режим басейнів, але й на рівновагу всієї екосистеми.

Альтернативним способом протипаводкового захисту є укріплення небезпечних зон лісами.

На виконання зазначених програм та Указу Президента України "Про оголошення окремих районів Закарпатської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" відновлено і побудовано 345 км дорожнього полотна, 1 тис. 300 погонних метрів мостів, 3 тис. 452 погонних метрів підпірних стінок.

У сфері Мінагрополітики, з метою подолання явищ підтоплення населених пунктів, господарських комплексів, сільськогосподарських угідь, які щорічно завдають збитків майже на 205 млн. грн., запроваджується цілий ряд практичних заходів, спрямованих на вивчення глибинних причин підтоплення, і на цій основі визначення науково-обгрунтованих заходів щодо поступового зменшення негативного впливу цього явища. Створюється інтегрований комплекс знань у системі прийняття рішень для прогнозування і запобігання шкідливої дії вод при зрошенні, виборі ресурсозберігаючих, екологічно безпечних та економічно вигідних технологій водокористування з елементами відновлення і реконструкції дренажних систем тощо.