9.5. Електричні прилади побутового призначення. Вимоги пожежної безпеки
Основними приймачами електричної енергії в житлових будинках є освітлювальні установки та електричні прилади побутового призначення.
Електричний прилад побутового призначення – це технічний прилад, що приводиться в дію за допомогою електричної енергії та виконує певну роботу у домашньому господарстві, наприклад готує їжу, прибирає тощо.
На сьогодні промисловістю випускається надзвичайно широкий спектр електричних приладів побутового призначення.
З токи зору перетворення електричної енергії в інший вид енергії електричні прилади побутового призначення можна класифікувати наступним чином:
– прилади, в яких електрична енергія цілеспрямовано перетворюється в теплову – електронагрівальні прилади побутового призначення. Є прилади для приготування їжі (електроплитки, електроплити, жарові шафи та спеціалізовані прилади: електрочайники, електросамовари, заглибні електрокип’ятильники, електрокавоварки, електросковороди, тостери тощо), прилади для збереження їжі (термоелектричні та абсорбційні холодильники й морозильники), прилади мікроклімату (електричні конвектори, електрокаміни, електричні радіатори тощо), санітарно-гігієнічні прилади (електроводонагрівачі, заглибні електрокип’ятильники, електропраски, електросушарки для взуття тощо), прилади для догляду за шкірою та волоссям (електрощіпці для завивання локонів, електробігуді тощо), побутовий електроінструмент (електропаяльники, електровулканізатори, пристрої для зварювання поліетиленової плівки, пристрої для випалювання по деревині тощо);
– прилади, в яких електрична енергія цілеспрямовано перетворюється в механічну енергію (прилади з електричними двигунами) – електромеханічні прилади побутового призначення. Є прилади для збереження їжі (компресійні холодильники та морозильні камери), прилади для механізації кухонних робіт (кухонні комбайни, м’ясорубки, міксери, хліборізки, соковижималки, каворозмелювачі, блендери тощо), санітарно-гігієнічні прилади (пилососи, підлогонатирачі, неавтоматичні та напівавтоматичні пральні машини, центрифуги для віджимання білизни після прання, електрощітки для одягу, електрощітки для взуття, прилади для масажу, електробритви, машинки для підстригання волосся, епілятори тощо), прилади мікроклімату (вентилятори, надплитні витяжки повітря, повітроочисники тощо), швацькі машинки, побутовий електроінструмент (електродрилі, електропили, електричні відрізні машинки, електричні точила тощо) тощо;
– прилади, в яких електрична енергія цілеспрямовано перетворюється в теплову та механічну енергію (прилади з нагрівальними елементами та двигунами) – електричні комбіновані прилади побутового призначення. Є прилади для приготування їжі (електрогрилі, хлібопечі, мікрохвильові печі тощо), прилади для механізації кухонних робіт (посудомийні машини), прилади мікроклімату (електротепловентилятори, кондиціонери тощо), санітарно-гігієнічні прилади (автоматичні пральні машини), прилади для догляду за шкірою та волоссям (фени для сушіння та укладання волосся), побутовий електроінструмент (технічні фени) тощо;
– електронні прилади: телевізори, комп’ютери, відео- та аудіо-магнітофони, радіоприймачі, магнітоли, музикальні центри, телефони тощо.
Усі електричні прилади побутового призначення, як вітчизняного, так і закордонного виробництва, підлягають обов’язковій сертифікації в Україні, зокрема за вимогами національного стандарту ДСТУ 3135.0.
Більшість електричних приладів побутового призначення є однофазними та розраховані на експлуатацію за номінальної напруги 220 В й частоти 50 Гц. Прилади, що живляться від бортової мережі автомобіля (автохолодильники, електровулканізатори, автопилососи тощо), випускаються на номінальну напругу 12 В постійного струму.
Пояснити принцип дії, проаналізувати пожежну небезпеку та привести вимоги пожежної безпеки до усіх видів сучасних електричних приладів побутового призначення є надзвичайно складним завданням. Враховуючи, що за статистичними даними серед електричних приладів побутового призначення найбільша кількість пожеж виникає через електронагрівальні прилади, проаналізуємо лише найбільш поширені та пожежонебезпечні види цих приладів, а саме: електроплитки, електроплити, електрочайники, заглибні електрокип’ятильники, електричні конвектори, електрокаміни, електричні радіатори, електропраски, мікрохвильові печі, фени для сушіння та укладання волосся.
Більшість електронагрівальних приладів побутового призначення обладнується термообмежувачами та терморегуляторами.
Термообмежувач – пристрій, що обмежує температуру нагрівання електронагрівального приладу шляхом автоматичного розмикання електричного кола. Замикання кола може відбуватися автоматично після охолодження термообмежувального пристрою (термообмежувач із самоповертанням) або вручну (термовимикач) – шляхом натискання кнопки.
Терморегулятор – пристрій, який автоматично підтримує температуру нагрівання робочих елементів електронагрівального приладу в заданих межах.
Регулювання потужності електронагрівальних приладів побутового призначення здійснюється безступенево або ступенево (за допомогою вмикання або вимикання нагрівальних елементів).
Електроплитки. Електроплитка – переносний (переносними вважаються прилади, призначені для переміщення під час роботи, або жорстко не закріплені прилади масою менше 18 кг) електронагрівальний прилад побутового призначення для приготування (розігріву) їжі. Технічні умови на випуск вітчизняних побутових електричних плиток, плит та жарових шаф регламентуються стандартом ГОСТ 14919.
Електричні плитки з відкритими нагрівальними елементами промислово не випускаються.
Нагрівальний елемент електроплитки називається "конфорка". Температура поверхні конфорки при холостому режимі роботи досягає значення +600 ºС. Теплопередача відбувається за рахунок теплопровідності при контакті поверхні конфорки та посуду з їжею, що готується. Електроплитки випускають одноконфорочні та двоконфорочні. Одноконфорочні електроплитки мають електричну потужність від 0,8 кВт до 1,5 кВт, двоконфорочні – від 1,6 кВт до 2,2 кВт.
На рис. 9.39 приведено конструкцію настільної одноконфорочної електроплитки ЭПЧ-1-0,8/220 з чавунною конфоркою (закритим нагрівальним елементом).
Основними частинами електричної плитки є: металевий корпус 1, чавунна конфорка 2, укладена на керамічну підставку 3, з’єднувальний шнур (довжиною не менше 1,5 м) зі штепсельною вилкою 4, вбудований терморегулятор 5.
Рис. 9.39 – Одноконфорочна електроплитка ЭПЧ-1-0,8/220:
а – зовнішній вигляд, б – чавунна конфорка
1 – корпус електроплитки; 2 – нагрівальний елемент; 3 – керамічна підставка; 4 – з’єднувальний шнур зі штепсельною вилкою; 5 – вбудований терморегулятор; 6 – корпус конфорки; 7 – нагрівна спіраль; 8 – ізолятор
Електроплитки з чавунними конфорками є довговічними та безпечними в експлуатації, забезпечують рівномірний нагрів. Недоліком таких електроплиток є їх інерційність, тому що передача тепла від нагрівної спіралі до корпуса конфорки відбувається за рахунок теплопровідності.
На рис. 9.40 приведено зовнішній вигляд настільної двоконфорочної електроплитки ЭПТ-2-1,2/220 з конфорками виду ТЕН.
Електроплитки з конфорками виду ТЕН є малоінерційними внаслідок малої теплоємності ТЕН.
Умовне позначення електроплитки пояснює її технічні характеристики: ЭП – електроплитка побутова; тип конфорок (Ч – чавунні, Т – ТЕН, Ш – штамповані, П – пірокерамічні); кількість конфорок; номінальна електрична потужність в [кВт]; номінальна напруга в [В].
Рис. 9.40 – Двоконфорочна електроплитка ЭПТ-2-1,2/220: а – зовнішній вигляд, б – конфорка виду ТЕН
1 – корпус електроплитки; 2 – верхня кришка; 3 – нижня кришка; 4 – гвинт кріплення; 5 – конфорка виду ТЕН; 6 – вбудований терморегулятор; 7 – шнур із вилкою; 8 – корпус конфорки; 9 – нагрівна спіраль; 10 – ізолятор
Наприклад, умовне позначення ЭПТ-2-1,2/220 розшифровується наступним чином: ЭП – електроплитка побутова, Т – конфорки виду ТЕН, 2 – двоконфорочна, 1,2 – номінальна електрична потужність 1,2 кВт, 220 – номінальна напруга 220 В.
Електроплити. Електроплита – стаціонарний (стаціонарними вважаються прилади, що жорстко закріплені, або прилади, що не переносяться) електронагрівальний прилад побутового призначення для приготування (розігріву) їжі. Електроплита відрізняється від електроплитки більшою кількістю конфорок та наявністю жарової шафи. За видом теплопередачі виділяють жарові шафи радіаційні (теплопередача здійснюється інфрачервоним випромінюванням) та конвекційні (теплопередача здійснюється конвекцією).
На рис. 9.41 приведено конструкцію побутової чотириконфорочної електроплити ЭБЧШ 5-4-5,8/3,4-220 з жаровою шафою радіаційного нагрівання.
Основними елементами побутової електроплити є корпус 1, панель керування 2, верхня панель 3 з чотирма конфорками 7, 8, жарова шафа 4 з верхнім 9 та нижнім 10 нагрівачами (ТЕН). Температура в центрі робочого простору жарової шафи при максимальному положенні ручки терморегулятора не повинна перевищувати +330 ºС.
Умовне позначення електроплити пояснює її технічні характеристики: Э – електроплита побутова; спосіб установки (Б – стаціонарна, що блокується з елементами кухонного обладнання, С – стаціонарна, що не блокується з елементами кухонного обладнання, Н – настільна, що не блокується з елементами кухонного обладнання); тип конфорок (Ч – чавунні, Т – ТЕН, П – пірокерамічні); наявність додаткових пристроїв (Ш – наявність жарової шафи); розмір модуля електричної плити (4 – плита шириною 400 мм, 5 – плита шириною 500 мм); кількість конфорок; номінальна електрична потужність
в [кВт]; електрична потужність, що може бути споживана одночасно, в [кВт]; номінальна напруга в [В].
Рис. 9.41 – Конструкція побутової електроплити ЭБЧШ 5-4-5,8/3,4-220
1 – корпус; 2 – панель керування; 3 – верхня панель; 4 – жарова шафа; 5 – шафа для зберігання посуду; 6 – основа; 7 – мала конфорка; 8 – велика конфорка; 9 – верхній ТЕН жаровні; 10 – нижній ТЕН жаровні; 11 – екран; 12 – противень; 13 – джгут проводів; 14 – теплоізоляція
Наприклад, умовне позначення ЭБЧШ 5-4-5,8/3,4-220 розшифровується наступним чином: Э – електроплита побутова, Б – стаціонарна, що блокується з елементами кухонного обладнання, Ч – конфорки чавунні, Ш – наявність жарової шафи, 5 – ширина плити 500 мм, 4 – чотириконфорочна, 5,8 – номінальна електрична потужність дорівнює 5,8 кВт, 3,4 – електрична потужність, що може бути споживана одночасно, дорівнює 3,4 кВт, 220 – номінальна напруга 220 В.
Електрочайники. Електрочайник – спеціалізований переносний електронагрівальний прилад побутового призначення для швидкого нагрівання невеликої кількості води для приготування їжі. Різновидностями електрочайника є електроглечик та електросамовар. Теплопередача від нагрівального елемента до води в електрочайнику здійснюється за допомогою теплопровідності. Технічні умови на випуск вітчизняних побутових електрочайників та електросамоварів регламентуються стандартом ГОСТ 7400.
Конструкцію побутового електрочайника приведено на рис. 9.42 на прикладі електрочайника ЭЧ 2,0/1,0-220.
Рис. 9.42 – Конструкція електрочайника ЭЧ 2,0/1,0-220
1 – корпус; 2 – ручка; 3 – стійка ручки; 4 – ніжки; 5 – носик; 6 – кришка; 7 – ТЕН; 8 – штепсельна коробка
Корпус 1 електрочайника, як правило, виготовляється з харчового алюмінію, латуні або неіржавіючої сталі. Корпус 1 обладнано ручкою 2, кріплення якої здійснюється за допомогою стійок 3, ніжками 4, виготовленими з термотривкої пластмаси, носиком 5 для виливання води та виходу пари. Передбачено кришку 6, яка не повинна випадати при нахилі корпуса до 90º. Нагрівним елементом є ТЕН 7. Вмикання електрочайника в електричну мережу здійснюється за допомогою знімного електричного шнура довжиною не менше 1,5 м, який вмикається у штепсельну коробку 8. Для подання сигналу про закипання води деякі електрочайники обладнують знімним свистком.
Умовне позначення електрочайника пояснює його технічні характеристики: ЭЧ – електрочайник побутовий; наявність додаткових пристроїв (відсутність літери – без додаткових пристроїв, Т – з термовимикачем, З – із пристроєм вимикання при закипанні води, ТЗ – з термовимикачем та пристроєм вимикання при закипанні води); номінальна місткість в [л] (випускаються електрочайники місткістю 2,0, 2,5 та 3,0 л); номінальна електрична потужність в [кВт]; номінальна напруга в [В].
Наприклад, умовне позначення ЭЧ 2,0/1,0-220 розшифровується наступним чином: ЭЧ – електрочайник побутовий без додаткових пристроїв, 2,0 – номінальна місткість 2,0 л, 1,0 – номінальна електрична потужність 1,0 кВт, 220 – номінальна напруга 220 В.
Термовимикач електрочайника призначений для вимикання електроживлення при википанні води. Конструкція термовимикача допускає повторне вмикання тільки після його охолодження.
Пристрій вимикання при закипанні води забезпечує автоматичне вимикання живлення електрочайника не більше, ніж через дві хвилини після інтенсивного кипіння води.
Час закипання 1 л води в електрочайнику з номінальною потужністю нагрівача до 1,3 кВт становить не більше 8 хв, а за більшої потужності – не більше 5 хв.
Температура нагріву поверхні, на яку встановлено електрочайник, не повинна перевищувати +65 ºС.
Заглибні електрокип’ятильники. Заглибний електрокип’ятильник – допоміжний електронагрівальний переносний прилад побутового призначення для швидкого нагрівання невеликої кількості води в посуді. Технічні умови на випуск вітчизняних заглибних електрокип’ятильників регламентовано стандартом ГОСТ 14705.
Нагрівальним елементом заглибного електрокип’ятильника є ТЕН, як правило, спіральної форми. Враховуючи добрі умови теплопередачі (ТЕН знаходиться безпосередньо у воді), поверхня ТЕН має достатньо високе теплове навантаження (до 6-10 Вт/см2). На нагрівальному елементі повинні бути вказані нижня та верхня межі заглиблення у воду.
Заглибні електрокип’ятильники обладнані незнімним з’єднувальним шнуром довжиною не менше 1,5 м. Електрокип’ятильники потужністю не вище 0,7 кВт допускається укомплектовувати незнімним з’єднувальним шнуром довжиною не менше 1,0 м та перерізом жил не менше 0,5 мм2.
Конструкція ручки заглибного електрокип’ятильника повинна забезпечувати герметичність з’єднання шнура з виводами ТЕН, що досягається або герметизацією за допомогою епоксидної композиції, або виготовленням її суцільнолитою з теплотривкого матеріалу.
Електрокип’ятильники обладнуються термовимикачами без самоповертання та пристроєм для підвішування. Як термовимикач допускається застосовувати вбудовану плавку вставку.
На рис. 9.43 приведено зовнішній вигляд заглибних побутових електрокип’ятильників марок ЭП-1,2/220 та ЭП-0,5/220.
Рис. 9.43 – Заглибні побутові електрокип’ятильники ЭП-1,2/220 (ліворуч) та ЭП-0,5/220
Умовне позначення електрокип’ятильника пояснює його технічні характеристики: ЭП – електрокип’ятильник заглибний побутовий; особли-вість конструкції (М – малого габариту, О – основного габариту, Т – з термовимикачем); номінальна електрична потужність у [кВт] (вітчизняні електрокип’ятильники випускаються стандартної електричної потужності 0,3, 0,5, 0,7, 1,0, 1,2, 2,0, 5,0 кВт); номінальна напруга у [В]. Також може бути вказане фірмове найменування електрокип’ятильника.
Наприклад, умовне позначення ЭП – 1,2/220 розшифровується наступним чином: ЭП – електрокип’ятильник заглибний, 1,2 – номінальна електрична потужність 1,2 кВт, 220 – номінальна напруга 220 В.
Електрокип’ятильник електричною потужністю 0,3 кВт повинен забезпечити нагрів 0,25 л води до стану кипіння за час, не більший 6,5 хв; 0,5 кВт – 0,5 л води за 7,8 хв; 0,7 кВт – 1,5 л води за 16,5 хв; 1,0 кВт – 3,0 л води за 23,5 хв; 1,2 кВт – 4,0 л води за 25,8 хв; 2,0 кВт – 7,0 л води за 26,7 хв; 5,0 кВт – 10,0 л води за 15,6 хв.
Таким чином, заглибний побутовий електрокип’ятильник ЭП-1,2/220 має номінальну електричну потужність 1,2 кВт та забезпечує нагрів 4 літрів води до кипіння за час, не більший 25,8 хвилини. Заглибний побутовий електрокип’ятильник ЭП-0,5/220 має номінальну електричну потужність 0,5 кВт та забезпечує нагрів 0,5 літра води до кипіння за час, не більший 7,8 хвилини.
Електричні конвектори. Термін "конвектор" походить від латинського слова "convectio", що перекладається українською мовою як "конвекція" – утворення висхідного потоку повітря поблизу нагрітої поверхні.
Електричний конвектор – електронагрівальний прилад побутового призначення, що використовується для опалення приміщень і в якому теплопередача здійснюється природною конвекцією. Технічні умови на випуск вітчизняних опалювальних електричних приладів побутового призначення регламентовано стандартом ГОСТ 16617.
Електричні конвектори поділяють за конструкцією (стаціонарні та переносні), виконанням (що встановлюються на підлозі, настінні, універсальні), видом нагрівального елемента (відкриті, закриті, ТЕН), системою регулювання потужності (не регулюється, з автоматичним регулюванням, із безступеневим регулюванням, зі ступеневим регулюванням, з термовимикачем). Регуляторами потужності обов’язково обладнуються електричні конвектори потужністю 0,75 кВт та вище. При цьому мінімальна потужність не повинна перевищувати 50 % від максимальної.
Температура запобіжних решіток та повітря на відстані до 25 мм від них на виході з електричних конвекторів не повинна перевищувати температуру навколишнього повітря більше, ніж на 130 ºС.
Електричні конвектори обов’язково обладнують термовимикачами або іншими пристроями для вимкнення електроприладу при його ненормальній роботі.
Електричні конвектори укомплектовуються шнурами довжиною не менше 2,0 м та обладнуються сигналізацією вмикання в електричну мережу.
На рис. 9.44 на прикладі електричних конвекторів ЭВУС-2,0/220 моделі ПЭК-2 та ЭВУС-1,0/220 моделі ПЭТ-4 розкрито принцип дії електричного конвектора.
Рис. 9.44 – Електричний конвектор: а – принцип дії, б – зовнішній вигляд електричних конвекторів моделей ПЭК-2 (зліва) та ПЭТ-4
1 – корпус; 2 – ТЕН; світлі стрілки – холодне повітря; чорні стрілки – нагріте повітря
Електричні конвектори ПЭК-2 та ПЭТ-4 призначені для обігріву виробничих, службових і житлових приміщень, дач, гаражів тощо. Електричний конвектор має один або два ТЕН 2, розташованих у перфорованому корпусі 1. Холодне повітря потрапляє у конвектор через отвори знизу корпуса, нагрівається поверхнею ТЕН та піднімається нагору через отвори зверху корпуса конвектора. Корпус електричного конвектора екранує випромінювання нагрівального елемента та збільшує конвекційну складову теплопередачі. Номінальна потужність конвекторів: ПЭК-2 – 2 кВт, ПЭТ-4 – 1 кВт; об’єм опалювання: ПЭК-2 – 60 м3, ПЭТ-4 – 60 м3; маса ПЭК-2 – 5 кг, ПЭТ-4 – 2,8 кг.
Умовне позначення електричного конвектора пояснює його технічні характеристики: ЭВ – електричний конвектор; спосіб установки (П – на підлозі, Н – настінний, У – універсальний); вид регулювального або захисного пристрою (А – з автоматичним регулюванням температури повітря у приміщенні, Б – із безступеневим регулюванням потужності, С – зі ступеневим регулюванням потужності, Т – з термовимикачем); номінальна електрична потужність у [кВт]; номінальна напруга у [В]. Також може бути вказане фірмове найменування приладу.
Наприклад, умовне позначення ЭВУС-2,0/220 розшифровується наступним чином: ЭВ – електричний конвектор, У – універсальний, С – зі ступеневим регулюванням потужності, 2,0 – номінальна електрична потужність 2,0 кВт, 220 – номінальна напруга 220 В.
Електрокаміни. Електрокамін – електронагрівальний прилад побутового призначення, що використовується для опалення приміщень і в якому теплопередача здійснюється спрямованим випромінюванням, що досягається розташуванням нагрівального елемента у фокусі відбивача.
Електрокаміни поділяють за виконанням (на підлозі, настінні, універсальні), типом нагрівального елемента (відкриті, закриті, ТЕН), формою відбивача (сферичний, параболічний, універсальний), наявністю додаткових пристроїв (наприклад таких, що імітують горіння), електричною потужністю та наявністю системи її регулювання.
Температура випромінювальної поверхні нагрівача електрокаміна повинна бути не менше +650 ºС у сталому режимі, тепловий потік – не менше 100 Вт.
Температура поверхні, що опромінюється електрокаміном на відстані 0,5 м від нього, не повинна перевищувати температуру навколишнього середовища більше, ніж на 70 ºС.
Настінні електрокаміни встановлюють у зонах висотою до 1,0 м або вище 1,8 м від підлоги.
Електрокаміни укомплектовують шнурами довжиною не менше 2,0 м та обладнують сигналізацією вмикання в електричну мережу.
На корпусах електрокамінів має бути незмивний напис з літер висотою не менше 3 мм "Прилад не накривати!".
На рис. 9.45 для прикладу приведено конструкцію електрокаміна ЭКПС-2,0/220, що встановлюється на підлозі та обладнується декоративною панеллю.
Рис. 9.45 – Конструкція електрокаміна ЭКПС-2,0/220
1 – корпус; 2 – ніжки; 3 – відбивач; 4 – декоративна панель; 5 – електричний нагрівач; 6 – патрон; 7 – електролампа; 8 – вертушка; 9 – декоративна лампова панель; 10 – рефлектор; 11 – запобіжні грати
Електрокамін складається з корпуса 1, який встановлено на ніжках 2. Корпус 1 обладнано параболічним відбивачем 3 і декоративною ламповою панеллю 9, що імітує полум’яне горіння за допомогою електролампи 7 з вертушкою 8. Електрокамін укомплектований закритим нагрівальним елементом 5, який являє собою спіраль, розташовану всередині кварцової трубки. Нагрівальний елемент закрито рефлектором 10 та запобіжними гратами 11.Умовне позначення електрокамінів є аналогічним позначенню електричних конвекторів, але відрізняється позначенням моделі: замість ЭВ (електричний конвектор) вказується ЭК (електрокамін).
Наприклад, умовне позначення ЭКПС-2,0/220 розшифровується наступним чином: ЭК – електрокамін, П – встановлюється на підлозі, С – зі ступеневим регулюванням потужності, 2,0 – номінальна електрична потужність 2,0 кВт, 220 – номінальна напруга 220 В.
Електричні радіатори. Електричний радіатор – електронагрівальний прилад побутового призначення, що використовується для основного або додаткового опалення приміщень і в якому теплопередача здійснюється як природною конвекцією, так і випромінюванням.
Електричні радіатори є низькотемпературними побутовими електронагрівальними приладами – максимальна температура робочих поверхонь не повинна перевищувати температуру навколишнього повітря більше, ніж на 85 ºС. Тому електричні радіатори нагрівають повітря значно повільніше, у порівнянні з електричними конвекторами та камінами. Для підвищення ефективності обігріву збільшують габаритні розміри та масу електричних радіаторів.
За виконанням електричні радіатори можуть бути переносними (встановлюються на підлозі) та стаціонарними (настінними). Для зручності переносу всі великі переносні електричні радіатори мають спеціальні ручки для переносу або роликові опори; настінні радіатори укомплектовуються пристроями для кріплення їх на стіні.
Виготовляють електричні радіатори з проміжним теплоносієм (як правило, проміжним теплоносієм є мінеральна олива) та сухі. Електричні радіатори з проміжним теплоносієм фактично є електричним варіантом звичайних радіаторів водяного опалення.
Оливонаповнені електричні радіатори розрізняють за потужністю, конструкцією, наявністю пристроїв контролю, регулювання та додаткових пристроїв.
За конструкцією резервуара електричні радіатори підрозділяють на панельні (з резервуаром у вигляді плоскої панелі) та секційні, подібні до радіаторів водяного опалення (резервуар зібраний з декількох однотипних секцій із загальним нагрівальним елементом). Панельні радіатори за температури на поверхні корпуса +85 ºС віддають у навколишній простір тепло приблизно в рівних долях випромінюванням і конвекцією. Секційна конструкція дозволяє отримати більшу робочу поверхню радіатора й одержувати за прийнятних розмірів необхідну теплову потужність. При секційній
конструкції переважає конвекційна тепловіддача. Електричні радіатори панельного типу є більш зручними для розміщення; вони займають менше місця при їх установці, однак порівняно велика довжина панелей утруднює їх переміщення у приміщенні.
За видом приладів контролю й регулювання режимів роботи розрізняють електричні радіатори з терморегуляторами, що автоматично підтримують температуру повітря у приміщенні в межах від +15 ºС до +30 ºС; із вбудованими регуляторами потужності, що змінюють тривалість роботи радіатора і споживану потужність; з перемикачами потужності для забезпечення ступеневого нагрівання; з термообмежувачами для автоматичного вимкнення радіатора за досягнення поверхнею температури +110 ºС.
Електричні радіатори укомплектовуються шнурами довжиною не менше 2,0 м та обладнуються сигналізацією вмикання в електричну мережу. Електричні радіатори, що періодично вимикаються, мають дві сигнальні лампи: одна вказує на вмикання приладу у електромережу, інша вказує на вмикання нагрівального елемента.
Принцип дії електричного радіатора з проміжним теплоносієм розкрито на рис. 9.46,а на прикладі електричного радіатора панельного типу.
Електричний радіатор із проміжним теплоносієм працює в результаті природної циркуляції проміжного теплоносія (мінеральної оливи). В герметичному корпусі 1 знаходиться рідкий теплоносій 3, який заповнює внутрішній об’єм корпуса таким чином, що незаповненим залишається об’єм, необхідний для компенсації температурного розширення теплоносія. В нижній частині корпуса 1 розташований ТЕН 2, занурений у теплоносій. При роботі ТЕН теплоносій нагрівається, його щільність зменшується та він спливає наверх посередині між стінками корпуса. Холодний теплоносій опускається вниз по стінках корпуса.
Рис. 9.46 – Оливонаповнений електричний радіатор: а – принцип дії, б – зовнішній вигляд панельного радіатора моделі "Промінь", в – зовнішній вигляд секційного радіатора моделі "Оріон"
1 – корпус; 2 – ТЕН; 3 – теплоносій (мінеральна олива); світлі стрілки – холодне повітря; чорна стрілка – нагріте повітря
Є конструкції електричних радіаторів, в яких теплоносій змінює агрегатний стан. При цьому ТЕН розташовують у рідкій фазі, яка займає відносно невеликий об’єм корпуса та знаходиться у стані інтенсивного випаровування. Газоподібна фаза заповнює інший об’єм корпуса та, конденсуючись на його стінках, віддає їм теплоту пароутворення. Конденсат по стінках стікає униз до ТЕН.
На рис. 9.46,б для прикладу приведено зовнішній вигляд панельного оливонаповненого електричного радіатора моделі "Промінь" (потужність 0,5 кВт), а на рис 9.46,в – зовнішній вигляд секційного оливонаповненого електричного радіатора моделі "Оріон" (потужність 2,0 кВт). Електричні радіатори вказаних марок призначені для додаткового опалювання житлових приміщень, дач тощо. Обидва радіатори обладнано термовимикачами, що автоматично вимикають прилади у випадку виникнення перегріву.
У сухих електричних радіаторах нагрівачі запресовано у твердий теплоносій, рівномірно розподілений по робочій поверхні (рис. 9.47).
Рис. 9.47 – Принцип дії сухого електричного радіатора
1 – корпус; 2 – нагрівальний елемент; 3 – твердий теплоносій
Як нагрівальний елемент у сухих електричних радіаторах використовуються дріт або фольга з високим електричним опором, плівкові струмопровідні покриття, об’ємні композиції та інші матеріали. Виготовляють такі електричні радіатори звичайно у вигляді порожніх панелей, всередині яких знаходиться нагрівальний елемент, або у вигляді пластини зі струмопровідним покриттям.
Сухі електричні радіатори відрізняються від оливонаповнених простою конструкцією, відсутністю небезпеки перегріву оливи та небезпеки розгерметизації резервуара, малою інерційністю.
Умовне позначення електричних радіаторів є подібним позначенню електричних конвекторів, відрізняється лише позначенням моделі: замість ЭВ (електричний конвектор) вказується ЭРМ (електричний радіатор з рідинним теплоносієм) або ЭРГ (електричний радіатор без рідинного теплоносія) та наявністю позначення у дужках у кінці умовного позначення конструктивних особливостей (п – панельний тип, с – із взаємно опромінюваними поверхнями).
Наприклад, умовне позначення ЭРМПБ-0,5/220(п) розшифровується наступним чином: ЭР – електричний радіатор, М – з рідинним теплоносієм, П – встановлюється на підлозі, Б – із безступеневим регулюванням потужності, 0,5 – номінальна електрична потужність 0,5 кВт, 220 – номінальна напруга 220 В, п – панельного типу.
Електричні радіатори є найменш пожежонебезпечними серед електричних опалювальних приладів побутового призначення – максимальна температура робочих поверхонь не перевищує температуру навколишнього повітря більше, ніж на 85 ºС; прилади відрізняються високою надійністю роботи.
Електропраски. Електропраска – електронагрівальний переносний прилад побутового призначення, що застосовується для прасування одягу. Технічні умови на випуск вітчизняних побутових електропрасок регламентовано міждержавним стандартом ГОСТ 307.1.
Вітчизняна промисловість випускає електропраски наступних типів: з терморегулятором, з терморегулятором та розприскувачем, з терморегулятором та паровим зволожувачем, з терморегулятором, паровим зволожувачем та розприскувачем. Електропраски без терморегуляторів не випускаються.
За вагою електропраски є легкі (вагою до 1,6 кг), середні (вагою від 1,6 кг до 2,0 кг) та підвищеної ваги (більше 2,0 кг).
Залежно від зручності використання виділяють електропраски звичайного виконання та комфортного виконання.
На рис. 9.48 для прикладу приведено конструкцію вітчизняної електропраски УТП 1000-1,6.220 та зовнішній вигляд сучасної електропраски закордонного виробництва.
Електропраска УТП 1000-1,6.220 – звичайного виконання з терморегулятором та паровим зволожувачем. До корпуса 1 електропраски прикріплено підошву 2, яка є робочою поверхнею електропраски і в яку вмонтовано нагрівальний елемент 3 (найбільш часто застосовують ТЕН, рідше – закритий нагрівальний елемент). Для підтримування необхідної температури підошви електропраску обладнано терморегулятором 4, виконаним у виді біметалевої пластини, що регулюється за допомогою диска 5. Бачок 6 призначений для збереження запасу води для роботи парового зволожувача. Паровий зволожувач призначений для полегшення прасування – з’являється можливість прасування тканин без їх попереднього зволожування. Для зручності користування електропраскою корпус обладнано ручкою 7 та підставкою 8. Вмикання електропраски в електричну мережу здійснюється шнуром 9 з вилкою. Лампа 10 сигналізує про вмикання нагрівального елемента 3.
Рис. 9.48 – Електропраска: а – конструкція електропраски УТП 1000-1,6.220, б – зовнішній вигляд сучасної електропраски закордонного виробництва
1 – корпус; 2 – підошва; 3 – нагрівальний елемент (ТЕН); 4 – терморегулятор; 5 – диск для регулювання терморегулятора; 6 – бачок для води; 7 – ручка електропраски; 8 – підставка; 9 – шнур; 10 – сигнальна лампа
Підошви електропрасок виготовляють з алюмінію, неіржавіючої сталі, чавуну або полімерного матеріалу. Підошва повинна нагріватися рівномірно – різниця між середньою температурою підошви (дорівнює середньому арифметичному значень температури у певних точках підошви за заданого режиму роботи) і середньою температурою в центрі підошви повинна бути не більше 10 ºС. На диску для регулювання терморегулятора наносяться символи умов прасування: символ "●" (прасування ацетатних, поліамідних та поліпропіленових тканин) – середня температура в центрі підошви знаходиться в межах +70-110 ºС; символ "●●" (прасування триацетатних, віскозних та шерстяних тканин) – середня температура в центрі підошви +100-150 ºС; символ "●●●" (прасування бавовняних та льняних тканин) – середня температура в центрі підошви +140-200 ºС. Середня температура в центрі підошви при максимальному положенні диска терморегулятора не повинна перевищувати +250 ºС.
Електропраски укомплектовуються шнурами довжиною не менше 2,0 м з нерозбірною вилкою та обладнуються сигналізацією вмикання в електричну мережу.
Умовне позначення побутової електропраски пояснює її технічні характеристики: тип (УТ – з терморегулятором, УТУ – з терморегулятором підвищеної ваги, УТР – з терморегулятором та розприскувачем, УТП – з терморегулятором та паровим зволожувачем, УТПР – з терморегулятором, паровим зволожувачем та розприскувачем; за допомогою індексів можуть вказуватися конструктивні властивості електропрасок: а – наявність термовимикача з автоматичним повторним вмиканням, 0 – наявність термовимикача без автоматичного повторного вмикання, р – наявність термообмежувача або реле перевантаження, э – наявність електронної системи вимкнення електропраски з терморегулятором); номінальна електрична потужність у [Вт]; вага у [кг]; номінальна напруга у [В]; комфортність (К – комфортне виконання, відсутність літери – звичайне виконання). Також може вказуватися торгова марка електропраски.
Наприклад, умовне позначення УТП 1000-1,6.220 розшифровується наступним чином: УТП – електропраска побутова з терморегулятором та паровим зволожувачем, 1000 – електрична потужність 1000 Вт, 1,6 – вага 1,6 кг, 220 – номінальна напруга 220 В, звичайного виконання.
Мікрохвильові печі. Мікрохвильова піч – індукційний переносний електронагрівальний прилад побутового призначення, що застосовується для швидкого розігріву (розморожування) напівфабрикатів, а також приготування їжі.
Перший патент на мікрохвильову піч було видано у 1946 році американському інженеру Персі Спенсеру (Percy Spencer), який першим помітив здатність мікрохвиль до нагрівання продуктів. Першу мікрохвильову піч було побудовано фірмою Raytheon, і вона призначалася для швидкого промислового готування їжі. Її висота дорівнювала 2 м, маса – 340 кг, потужність – 3 кВт, вартість – близько 3000 американських доларів. Печі використовувалися у солдатських їдальнях та їдальнях військових шпиталів. Першу серійну побутову мікрохвильову піч було випущено японською фірмою Sharp в 1962 році. У Радянському Союзі мікрохвильові печі серійно випускав завод ЗІЛ (м. Москва). На початку виробництва попит на новий прилад був невисоким.
Конструкцію та зовнішній вигляд побутової мікрохвильової печі приведено на рис. 9.49.
Рис. 9.49 – Мікрохвильова піч: а – конструкція, б – зовнішній вигляд
1 – корпус; 2 – магнетрон (генератор мікрохвиль); 3 – вентилятор; 4 – блок живлення; 5 – хвилевід; 6 – робоча камера; 7 – посуд; 8 – підставка, що обертається; пунктиром зображено мікрохвилі
Основою мікрохвильової печі є корпус 1. Спеціальний прилад (магнетрон) 2 перетворює електричну енергію постійного струму в електричну енергію частотою 2450 МГц (або енергію мікрохвиль). Для охолодження магнетрона застосовується вентилятор 3. Високовольтний блок живлення 4 магнетрона 2 складається із трансформатора, конденсатора й діода. Мікрохвильова енергія спеціальним каналом (хвилеводом) 5 поступає в робочу камеру 6. Робочу камеру 6 виготовлено з металу, тому мікрохвилі багаторазово відбиваються від її стінок, а їх енергію приймає на себе їжа, що знаходиться у посуді 7. Освітлення в робочій камері здійснюється лампою розжарювання.
Мікрохвилі проникають у продукт усього лише на 2-3 см, тобто нагрівають тільки його верхній шар. Всередині продукту розігрів відбувається завдяки теплопередачі. Термообробка блюда в печі, не оснащеній спеціальними пристроями, протікає недостатньо рівномірно: по-перше, стінки камери відбивають мікрохвилі хаотично, тому на певну частину їжі може потрапити посилена доза випромінювання, а для іншої частини його не вистачить; по-друге, у продуктів і посуду різні діелектричні властивості. Для виправлення ситуації робочі камери мікрохвильових печей обладнують підставкою 8, що обертається, або обертовим розподільником мікрохвиль (найчастіше – крильчаткою з лопатами). Підставка здійснює оберти разом із блюдом, щоб його було оброблено мікрохвилями з різних боків.
Дверцята печі виконують важливу функцію. З одного боку, вони забезпечують можливість спостереження за процесом обробки їжі, а з іншого боку – надійний захист від небезпечного для живих істот випромінювання мікрохвиль. Мікрохвилі можуть проникати назовні через щілини, які майже завжди є між корпусом і дверцятами: щільний контакт цих деталей по периметру протягом всього терміну експлуатації гарантувати складно. "Витоку" мікрохвиль перешкоджає спеціальне улаштування дверцят. Дверцята мають замкнутий паз, що проходить по всьому периметру їх контакту з корпусом мікрохвильової печі, і не дозволяє хвилям "витикати" назовні. Щоб не допустити роботи мікрохвильової печі з нещільно закритими дверцятами, улаштовують спеціальні блокувальні мікроперемикачі. Залежно від типу мікрохвильової печі їх налічується від 2 до 5 штук.
Особливістю мікрохвиль є те, що вони забезпечують рівномірне прогрівання. Для приготування їжі з "хрусткою шкоринкою" мікрохвильові печі обладнують грилем у вигляді ТЕН або кварцової лампи, які розташовано у верхній частині робочої камери. При цьому у робочій камері поєднано два способи нагрівання: мікрохвильовий (індукційний) та інфрачервоний.
Режим роботи печі задається за допомогою блока керування. Останній може бути виконаний або у вигляді електромеханічного таймера, або у вигляді електронного блока.
Для запобігання наведенням від працюючої мікрохвильової печі в зовнішню електричну мережу використовується спеціальний мережний фільтр, в якому також встановлено плавкі запобіжники. Щоб виключити вихід печі з ладу через перегрів, більшість з них мають термореле, які звичайно розташовані на магнетроні й на робочій камері із зовнішнього боку.
Побутові фени для сушіння та укладання волосся. Термін "фен" походить від назви німецької фірми Foen, яка, у свою чергу, походить від назви теплого альпійського повітря. Існує дві основні різновидності фенів – фен для сушіння та укладання волосся і технічний фен. Принцип їхньої дії є однаковим; різниця полягає в температурі та швидкості потоку повітря на виході з приладу.
Перший електричний фен для сушіння та укладання волосся з’явився на ринку у 1941 році.
Фен має вигляд відрізка труби, усередині якої розташовано електричний вентилятор і відкритий електричний нагрівальний елемент. Для зручності корпус фена обладнано пістолетною рукояткою. Принцип роботи фена є подібним принципу роботи електричної калориферної установки (рис. 9.25). Вентилятор усмоктує повітря через один отвір труби; потік повітря проходить через електричний нагрівальний елемент, нагрівається й виходить з труби через протилежний отвір. На вихідний отвір труби фена можуть бути встановлені різні насадки, що змінюють конфігурацію повітряного потоку. Вхідний отвір звичайно закритий решіткою, для того щоб запобігти потраплянню усередину корпуса фена сторонніх предметів. Конструкція сучасних моделей фенів дозволяє регулювати температуру та швидкості потоку повітря на виході з нього. Регулювання температури досягається або ввімкненням паралельно різної кількості електричних нагрівальних елементів, або за допомогою улаштування термостата, або зміною швидкості потоку повітря.
Фен для сушіння та укладання волосся видає потік повітря з температурою не вище +60 ºС й високою швидкістю. За більш високої температури повітря молекули води будуть швидко випаровуватися, що може справляти небажаний руйнівний вплив на волосся.
Існують фени, які обдувають волосся іонами, що забезпечує швидке сушіння, шовковистість та гладкість волосся, а також відсутність статичних зарядів.
На рис. 9.50 приведено зовнішній вигляд сучасного ручного побутового фена для сушіння та укладання волосся.
Рис. 9.50 – Зовнішній вигляд ручного побутового фена для сушіння та укладання волосся
Пожежна небезпека електричних приладів побутового призначення. За певних обставин електричні прилади побутового призначення утворюють джерела запалювання електричного походження.
Пожежна небезпека усіх електричних приладів побутового призначення характеризується наступними чинниками:
– ймовірністю виникнення КЗ у місці введення електричного шнура в корпус приладу через часті перегинання в цьому місці;
– ймовірністю виникнення великих перехідних опорів у штепсельних вилках та розетках при погіршенні контактів за частих вмикань, що ускладнюється великими струмами, які протікають через них;
– виникненням струмових перевантажень електричної мережі за одночасного вмикання декількох потужних побутових електричних приладів, наприклад прасок, опалювальних приладів, автоматичних пральних машин тощо;
– некваліфікованою експлуатацією, некваліфікованим та несвоєчасним технічним обслуговуванням та ремонтом.
Найбільш пожежонебезпечними є електронагрівальні прилади через наявність поверхонь, нагрітих до високих температур, зокрема:
– при нормальному режимі роботи температура конфорок електроплиток та електроплит досягає значень +500-600 ºС;
– ТЕН та корпус електрочайників без додаткових пристроїв при википанні води нагріваються до температури +600 ºС;
– ТЕН заглибних електрокип’ятильників при википанні води та неспрацьовуванні термовимикача нагріваються до температури +600 ºС та вище;
– температури повітря та решіток на виході з корпусів електричних конвекторів при нормальних режимах роботи можуть перевищувати температуру навколишнього повітря до +130 ºС;
– температура випромінювальної поверхні нагрівача електрокамінів у сталому нормальному режимі роботи становить не менше +650 ºС, тепловий потік має потужність не менше 100 Вт;
– підошва електропрасок при нормальному режимі роботи нагрівається до температури +250 ºС. При "злипанні" контактів терморегулятору температура підошви швидко підвищується та може сягати величини +500-800 ºС.
Особливості пожежної небезпеки мікрохвильових печей обумовлені особливостями мікрохвильового нагріву.
Якщо мікрохвильова піч працює без навантаження, то мікрохвильове випромінювання не поглинається в камері і йому "доводиться поглинатися" усередині джерела мікрохвиль (магнетроні), що призводить до його перегріву й, у кращому випадку, псування.
Мікрохвильове випромінювання не проникає всередину металевих предметів, тому не можна готувати їжу в металевому посуді. Якщо металевий посуд є закритим, то випромінювання взагалі не поглинається й магнетрон може вийти з ладу. У відкритому металевому посуді готування їжі, у принципі, є можливим, але ефективність його є низькою (тому що випромінювання не проникає до їжі з усіх боків). Крім того, поблизу гострих крайок металевих предметів можлива поява іскор.
Небажано поміщати в робочу камеру мікрохвильової печі посуд із металевим напилюванням ("золотою каймою") – тонкий шар металу сильно нагрівається мікрохвилями.
Нагрівання в робочій камері мікрохвильової печі рідини в герметично закритих ємностях (а також цілих пташиних яєць) призводить до їх "вибухання" через інтенсивне випаровування води всередині них.
Небезпечно нагрівати в робочій камері мікрохвильової печі воду, тому що вона здатна до перегрівання (нагрівання до температури, вищої за температуру кипіння). Перегріта рідина здатна до різкого скипання у несподіваний момент. Чим більш гладкою й однорідною є внутрішня поверхня посудини з водою, тим вище ризик перегрівання. Якщо у посудини вузьке горло, то є велика ймовірність того, що в момент початку кипіння перегріта вода виллється назовні.
Загальні вимоги пожежної безпеки до електричних приладів побутового призначення. Електронагрівальні прилади, телевізори, радіоприймачі та інші побутові електроприлади й апаратура повинні вмикатися в електромережу тільки за допомогою справних штепсельних з’єднань та електричних розеток заводського виготовлення.
Застосування електричних опалювальних приладів у приміщеннях категорій за вибухопожежною та пожежною небезпекою (за НАПБ Б.03.002) А та Б не дозволяється.
У разі застосування, згідно з умовами виробництва, в пожежонебезпечних зонах будь-якого класу електронагрівальних приладів нагрівальні робочі частини останніх мають бути захищені від зіткнення з горючими матеріалами, а самі прилади встановлені на поверхні з негорючого матеріалу.
Забороняється застосування електронагрівальних приладів у пожежонебезпечних зонах складських приміщень, у будівлях архівів, музеїв, картинних галерей, бібліотек (крім спеціально призначених і обладнаних для цього приміщень), а також у будівлях (приміщеннях) іншого призначення, в яких можливість використання таких приладів обмежується НАПБ А.01.001.
Температура зовнішньої поверхні електричних опалювальних приладів у найбільш нагрітому місці в нормальному режимі роботи не повинна перевищувати +85 °С.
Відстань від приладів електричного опалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій, за винятком матеріалів груп горючості за
ДБН В.1.1-7 Г1, Г2, має становити не менше 0,25 м (якщо більшу відстань не встановлено будівельними нормами або іншими нормативними документами).
Для опалення невеликих приміщень, у тому числі підприємств торгівлі (кіоски, ларки), пересувних побутових приміщень для будівельників, будинків-вагончиків тощо можуть застосовуватися масляні радіатори та нагрівальні електропанелі типу РБЭ-1, ЕК-2, ЕК-4, ПТ-8-2 тощо із закритими нагрівальними елементами. Такі радіатори та електропанелі повинні мати справний індивідуальний електрозахист і терморегулятор.
Не дозволяється:
– застосування для опалення приміщення нестандартного (саморобного) електронагрівального обладнання або ламп розжарювання;
– користування пошкодженими розетками, відгалужувальними та з’єднувальними коробками, вимикачами та іншими електровиробами;
– залишення без нагляду при виході з приміщення, квартири увімкнених в електромережу нагрівальних приладів, телевізорів, радіоприймачів тощо;
– складування горючих матеріалів на відстані 1 м від електроустаткування та під електрощитами;
– використання побутових електронагрівальних приладів (прасок, чайників, кип’ятильників тощо) без негорючих теплоізоляційних підставок та в місцях (приміщеннях), де їх застосування не передбачено технологічним процесом або заборонено НАПБ А.01.001, іншими нормативними документами або власником підприємства. Зокрема заборонено використання побутових електронагрівальних приладів у навчальних закладах та інших адміністративних установах за межами спеціально відведених і обладнаних приміщень.
Додаткові вимоги пожежної безпеки при експлуатації описаних вище електронагрівальних приладів побутового призначення.
Електроплитки. Забороняється:
– сушіння над електроплитками текстильних та інших горючих предметів та матеріалів;
– класти шнур живлення на корпус працюючої електроплитки – це може призвести до його пошкодження та виникнення КЗ.
Під час роботи електроплитку необхідно встановлювати на теплоізолювальні підставки.
Електроплити. Для підключення стаціонарної однофазної електроплити слід встановлювати штепсельну розетку на струм 40 А із захисним
контактом для приєднання РЕ-провідника. Живлення цієї розетки слід здійснювати окремою лінією від квартирного щитка. Величину розрахункового навантаження рекомендовано приймати 7 кВт.
Забороняється сушіння над електроплитами текстильних та інших горючих предметів та матеріалів.
Побутові стаціонарні електроплити за вимогами "Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів" підлягають періодичним випробуванням. Не рідше 1 разу на рік проводиться вимірювання опору ізоляції при нагрітому стані плити. За напруги мегомметра 1000 В опір ізоляції повинен бути не менше 1,0 МОм.
Електрочайники. Забороняється:
– вмикання в мережу електрочайника без води;
– доливати воду в працюючий електрочайник.
Рекомендується періодично очищати від накипу нагрівальний елемент. Очищення слід здійснювати хімічними засобами; очищення накипу механічним способом забороняється.
Заглибні електрокип’ятильники. Забороняється:
– вмикання в мережу заглибного електрокип’ятильника при його занурюванні у воду нижче нижчої або вище верхньої меж занурювання, що вказані на нагрівальному елементі;
– нагрівання води в ємності, що може бути розплавлена нагрітими частинами заглибного електрокип’ятильника.
Електричні опалювальні прилади (конвектори, каміни, радіатори). Забороняється:
– закривати отвори на корпусах опалювальних приладів;
– сушити на корпусах опалювальних приладів текстильні та інші горючі предмети і матеріали;
– класти шнур живлення на корпус опалювального приладу;
– встановлювати опалювальні прилади під електричною розеткою.
Для електрокамінів відстань до предметів, що опромінюються, повинна бути не менше 0,5 м.
Опір ізоляції між силовим колом та корпусом опалювального приладу повинен бути не менше 1,0 МОм.
Оливонаповнений радіатор повинен знаходитися у вертикальному положенні – нагрівний елемент знаходиться внизу корпуса і не розрахований для роботи без оливи.
Електропраски. Заборонено залишати електропраску у положенні, коли її підошва торкається текстильного або іншого горючого матеріалу. Перед наповненням резервуара парового зволожувача електропраску необхідно вимкнути з електричної мережі.
Мікрохвильові печі. Забороняється:
– вмикання мікрохвильової печі з незавантаженою робочою камерою. Якщо в робочій камері печі занадто мале завантаження, рекомендується додатково поставити в камеру склянку води для поглинання мікрохвиль;
– готувати їжу в закритому металевому посуді та відкритому металевому посуді з гострими кромками;
– нагрівання в робочій камері мікрохвильової печі рідини в герметично закритих ємностях.
Не рекомендується:
– готувати їжу у відкритому металевому посуді;
– поміщати в робочу камеру мікрохвильової печі посуд з металевим напилюванням ("золотою каймою");
– нагрівати в робочій камері мікрохвильової печі воду.
Побутові фени для сушіння та укладання волосся. Забороняється:
– закривати отвори фена сторонніми предметами;
– спрямовувати випускний отвір фена на текстильні та інші горючі матеріали;
– припускати всмоктування вентилятором фена сторонніх предметів. Особливу небезпеку являє собою всмоктування горючих речовин та матеріалів, наприклад, борошна, цукру, крохмалю.