У сучасній світовій практиці протиповневих заходів основними загальноприйнятими способами скорочення збитків від паводків та повенів є:
-
регулювання стоку;
-
регулювання землекористування повненебезпечних територій;
-
будівництво захисних споруд.
З огляду сучасних наукових уявлень основним завданням мінімізації збитків від затоплень є створення в річковому басейні найбільш сприятливих умов вирівнювання процесів стоку води по земній поверхні та раціональне регулювання господарчої діяльності в зонах можливого затоплення. Вирівнювання стоку досягається комплексом заходів у верхів'ях гідрографічної мережі та регулюванням його з допомогою водосховищ.
В арсеналі інженерних засобів захисту від повенів основне місце належить обвалуванню дамбами територій, що були раніше, до їх господарського освоєння, заплавами річок. Такий захід має негативний характер, оскільки ускладнює пропуск паводку, підвищуючи його піковий горизонт.
Нажаль, незважаючи на вже існуючу нормативно-законодавчу базу щодо регулювання господарської діяльності в зонах можливого затоплення, відчутних результатів у цій сфері не спостерігається. Зростання збитків від повенів однієї й тієї забезпеченості є підтвердженням цього. Тобто триває нерегламентоване, безгосподарне освоєння заплавних територій.
Щодо інженерних заходів захисту від паводків світовий досвід визначив високу ефективність водосховищ, акумулювання ними стоку та трансформації і "зрізки" піку паводкового гідрографа. Але такий захід має високу вартість. Ємність водосховища, необхідна для захисту заплави від затоплення, повинна зменшувати витрати паводкових вод не менш, ніж на третину, тобто має бути досить значною. Тому будівництво їх лише з метою захисту від повенів не економічно та потребує ретельного економічного обѓрунтування.
Створення протиповеневих водосховищ вимагає вирішення проблеми безпеки їх гребель, тому що при руйнуванні греблі хвиля прориву може призвести до збитків, які перевищать збитки від повеню.
Економічна доцільність протипаводкових заходів обѓрунтовується методом абсолютної ефективності капіталовкладень, тобто шляхом порівняння капітальних вкладень у захист з можливими середньобагаторічними збитками. Цей метод правомірний для обѓрунтування ефективності захисту унікальних об'єктів, які практично неможливо відтворити на новому місці, і інженерний захист є єдиноможливим заходом їх обов'язкового збереження. При визначенні ефективності інженерного захисту різних за своєю економічною та соціально-екологічною вагомістю об'єктів, такий метод не являється достатньо обѓрунтованим.
Оцінка збитків, як правило, виконується комісіями на основі даних, які надаються підприємствами і установами, що потрапили в зону затоплення. Ці дані нерідко мають суб'єктивний характер. У величину збитків часто включаються збитки від таких небезпечних метеорологічних явищ, як ураганні вітри, зливи, градобій, які нерідко супроводжують затоплення.
Доцільність інженерного захисту повенебезпечних територій (наприклад, будівництво протиповеневих водосховищ), доцільно визначати за методом порівняльної ефективності капіталовкладень, показником якої є величина приведених затрат порівнюваних варіантів.
Приведені затрати П при одночасному захисті сільськогосподарських угідь, населених пунктів, промислових та інших підприємств визначаються за залежністю:
,
де Ен – нормативний коефіцієнт ефективності;
К – капіталовкладення в будівництво споруд інженерного захисту земель, населених пунктів, промислових та інших об’єктів, що затоплюються;
Сз – щорічні затрати на будівництво споруд інженерного захисту земель, населених пунктів, промислових та інших об'єктів, що затоплюються.
В основу альтернативного варіанту покладається принцип мінімізації збитків на основі раціонального планування господарської діяльності та адаптації її аж до винесення окремих, особливо важливих, об'єктів поза зону можливого затоплення.
Приведені затрати за альтернативним варіантом становлять:
де ΣКі– сума капіталовкладеннь за альтернативним варіантом та капіталовкладеннь для будівництва об'єктів на новому місці замість їх захисту;
∆Ф – різниця між залишковою балансовою вартістю об'єктів, що розташовані в зоні затоплення на момент будівництва системи інженерного захисту, та сумою реалізації залишкових фондів;
∑Сз – сума щорічних затрат за альтернативним варіантом та щорічних затрат при роботі об’єктів на новому місці замість їх захисту.
Оптимальний варіант приймається з урахуванням:
-
визначених мінімальних приведених затрат з урахуванням змін навколишнього середовища,
-
економічної оцінки змін природних ресурсів прилеглої території,
-
наслідків впливу водосховища та компенсаційних заходів щодо відтворення природних систем.
Складність проблеми боротьби з паводками полягає в тому, що розв’язання її потребує суттєвого перетворення їх водного режиму. Недостатньо обѓрунтовані перетворення можуть вплинути не тільки на стан річок та водний режим басейнів, але й на рівновагу всієї екосистеми.
Альтернативним способом протипаводкового захисту є укріплення небезпечних зон лісами.
| « 17.3.1 Програми з прогнозування НС | Контрольні питання та завданя » |