Електротехніка та пожежна профілактика в електроустановках

9.3.3 Пожежна профілактика побутових електронагрівальних приладів.

Побутові електронагрівальні прилади займають друге місце за кількістю виникнення пожеж серед усіх видів електровиробів. Найбільш поширеними побутовими електронагрівальними приладами є: електроплитки, електрочайники, електрокип’ятильники, електросамовари, електрокавоварки, електропечі, електросковорідки, жаровні, праски, радіатори опалення, тепловентилятори.

Між собою побутові електронагрівальні прилади розподіляються за пожежною небезпекою приблизно в такій послідовності: електропраски - 41% пожеж, каміни й електроплитки - 41% пожеж, чайники і кип'ятильники - 7 % пожеж.

Будь-який електронагрівальний прилад складається з корпусу із контактним пристроєм, ізоляційної основи (звичайно - керамічна), нагрівального елемента.

Нині практично всі прилади виготовляються на напругу 220 В (до 1974 р. випускалися і на 127 В). Найбільшу потужність мають електроплити (до 5 кВт).

Пожежна небезпека характеризується:

- наявністю нагрітих поверхонь (праска - до 500 ºС, каміни з відкритою спіраллю - до 800 ºС);

- підвищеною можливістю виникнення КЗ у місці введення струмоведучого шнура в корпус через часті перегини в цьому місці;

- наявністю великих перехідних опорів у вилкових контактах через високу температуру;

- струмовим перевантаженням електричної мережі при паралельному вмиканні декількох потужних побутових електронагрівальних приладів;

- некваліфікованим технічним обслуговуванням, ремонтом, експлуатацією.

Найбільшу пожежну небезпеку утворюють праски без терморегулятора. Температура на підошві праски може досягати 500°С. З опалювальних приладів і електроплиток найбільшу небезпеку утворюють пристрої з відкритою спіраллю.

Протипожежні вимоги:

- забороняється застосування саморобного електронагрівального устаткування;

- прилади повинні встановлюватися на негорючі підставки;

- температура зовнішньої поверхні електронагрівальних приладів у найбільш нагрітому місці за нормального режиму роботи не повинна перевищувати 80°С. Відстань від приладів електроопалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій повинна становити не менше 0,25 м (якщо більша відстань не встановлена будівельними нормами або іншими нормативними документами);

- для підключення приладів повинні використовуватися гнучкий шнур із термостійкою гумовою ізоляцією в опльотці промислового виготовлення;

- варто віддавати перевагу приладам, обладнаним терморегулятором;

- заборонено лишати працюючі прилади без нагляду.

У навчальних закладах та інших адміністративних установах забороняється використання побутових електрокип’ятильників, прасок, чайників та інших електронагрівальних приладів за межами спеціально відведених і обладнаних приміщень.

Особливі вимоги висуваються до будинків, обладнаних стаціонарними електроплитами:

- побутові стаціонарно встановлені електроплити повинні розміщатися на відстані не менше 1,5 м від металевих раковин і труб водопроводу, опалення і каналізації. За неможливості дотримання цієї вимоги повинні бути вжиті заходи для огородження металевих заземлених комунікацій або їхнього покриття електроізоляційними матеріалами;

- побутові стаціонарно встановлені електроплити, що мають металевий корпус, повинні бути заземлені, для чого вони повинні мати болт для заземлення. Для заземлення прокладається окремий провід перетином, рівним фазному, від стояка або поверхового електрощитка;

- використання металевих деталей водопроводу, а також деталей опалювальних систем для заземлення металевих корпусів електричних плит забороняється.

« 9.3.2 Пожежна профілактика сільськогосподарських термічних електроустановок 9.3.4 Пожежна профілактика електрозварювальних робіт. »