Спеціальне водопостачання
Схеми водопостачання малих населених пунктів
|
У невеликих населених пунктах, характерних для сільської місцевості, використовують прості, дешеві схеми водопостачання. Якщо кількість мешканців не перевищує 5000 осіб, згідно нормативних вимог, влаштовують об’єднаний водопровід високого тиску, що забезпечує господарчо-питні, виробничі та протипожежні потреби. Господарчо-питні потреби малих населених пунктів значно менші ніж витрати води на пожежогасіння або дорівнюють їм. Таким чином, водопровід повинен забезпечити при пожежі подачу води у кількості, значно більшій, ніж у звичайний час. Забезпечення цього можливо за рахунок підвищеної потужності насосних станцій, передбачення пожежних резервуарів, збільшення діаметрів труб, але це не завжди економічно доцільно. У таких випадках влаштовують тільки господарчо-питний водопровід, а воду на пожежогасіння забирають із пожежних водоймищ та резервуарів, розміщених біля водопроводів, які забезпечують поповнення пожежних запасів води. Розповсюдженою схемою для сільських водопроводів є схема із забором води від підземних джерел за допомогою шахтних колодязів або свердловин із прямою подачею до водопровідної мережі з включенням в схему водонапірної башти. Для відбору води на пожежні потреби встановлюють пожежні гідранти, для забору питної води – гідрант-колонки та водорозбірні колонки. Для водопостачання населених пунктів, що не мають значних джерел водопостачання, використовують групові системи водопостачання довжиною декілька сотень кілометрів. Десятки насосних станцій перекачують значні об’єми води – сотні та тисячі метрів кубічних за добу. Для регулювання водоспоживання біля насосних станцій влаштовують резервуари, де зберігаються запаси води на пожежогасіння. За одною з можливих схем водопостачання малих населених пунктів, вода від групового водопроводу подається до резервуарів, із яких забирається насосною станцією населеного пункту і подається до його розподільчої мережі. Насоси працюють цілодобово, нерівномірність водоспоживання регулюється ступеневою роботою насосів. Наповнення резервуарів та зберігання недоторканного протипожежного запасу в них досягається автоматично. За іншою схемою вода від групового водопроводу одночасно подається до запасних резервуарів та баку водонапірної башти. Робота водонапірної башти відбувається при мінімальному водоспоживанні, коли подача води від водоводу дорівнює чи більше водоспоживання. До розподільчої мережі населеного пункту вода подається насосною станцією. При вмиканні пожежних насосів водонапірна башта автоматично відключається від водопровідної мережі. Можлива ще схема за якою вода від групового водопроводу по трубопроводу подається до бака водонапірної башти, а із неї до розподільчої мережі населеного пункту. Башта має два стояки, які подають та відводять воду від неї. На стояку, що подає воду до башти, встановлюють засувку із електроприводом, яка автоматично вимикає або вмикає подачу води, у залежності від рівня води у баці. При влаштуванні системи водопостачання населених пунктів без протипожежного водопроводу, або при неможливості існуючої системи забезпечити подачу необхідних витрат води на пожежогасіння, використовуються штучні водоймища, колодязі, резервуари, водосховища, річки, озера та інші, що зберігають необхідний пожежний запас води.
|
© 2007 Університет цивільного захисту України