Спеціальне водопостачання

ГЛАВА 18.ЗИМОВІ НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ НА ВОДНИХ ОБ’ЄКТАХ

Затор – створюється під час руйнування крижаного покрову рік при швидкості руху ріки понад 0,6 м/с, на ділянках:

зміни ухилу водної поверхні від більшого до меншого;

на крутих поворотах ріки;

у звуженнях русла ріки;

з підвищеною товщиною льодяного покрову.

В результаті заторів піднимається рівень води у місці затору та вище його за течією ріки. Такий підйом дуже небезпечний, тому що нерідко призводить до затоплення території, що прилягає до нього, а на берегах річок утворюються навали крижин висотою до 10 – 15 м.

Найчастіше зустрічаються затори торошення. Вони формуються при інтенсивному підйомі рівня води, коли за створенням тріщин вдовж берегів крижаний покров руйнується на окремі поля та крижини. В результаті штовхання, влаштовується заповзання одних крижин на інші, їх стискання та торошення.

На ділянках зрегульованих річок, а також зі значним руйнуванням крижаного покрову при швидкостях течії понад 1 м/с утворюються затори підпірнання. При цьому крижини затягуються під кромку та рухаються під крижаним покровом до ділянки з пониженими швидкостями течії, де вони затримуються та забивають водний перетин річки.

Поверхня заторів торосиста. Висота торосів може досягати декількох метрів. Нижче заторів природний крижаний покров, як правило, зберігається, вище – відсутній.

Під час влаштування та стабілізації затору (2 – 8 діб) вище за течією звичайно трапляється льодохід. Втрати стійкості та прорив затору здійснюється під впливом напору води та підвищення температури повітря. При прориві швидкість руху заторів складає 2 – 5 м/с, товщина крижин, що рухається – 3 – 6 м, водна поверхня повністю покривається крижинами. Водяний потік нижче затору, якій прорвався, може вийти за межі русла та затопити прилягаючу місцевість, залишаючи на берегах річок навали крижин висотою понад 3 м.

Зажор – створюється під час формування крижаного покрову при виникненні у руслі ріки внутріводяних крижин та їх втягування під кромку крижаного покрову на ділянках з підвищеним ухилом водної поверхні зі швидкістю понад 0,4 м/с.

Утворенню зажорів в значній мірі сприяють різні руслові перешкоди: острови, мілководдя, валуни, круті повороти, звуження руслу, а також ділянки у нижніх б’єфах ГЕС, на яких під впливом добового коливання рівня води трапляється безперервний процес утворення внутріводних крижин та руйнування крижаного покрову.

Скупчення шуги та крижин викликає стискання водного перетину, тому трапляється підйом води вище за течією, нижче – рівні знижуються. Утворення суцільного крижаного покрову у місці влаштування зажору затримується. Підйом рівня води при зажорі менш, ніж при заторі, тому що зажори утворюються в період невеликої водності.

Коливання витрат води та параметрів погодних умов в процесі формування зажора призводить до зниження його стійкості. Так, при зниженні температури повітря зажор усилюється, при підвищенні – розмивається.

Розповсюдження заторів та зажорів характерно для річок, які рухаються з півдня на північ, верхів’я яких розташовані у горах та передгір’ях, а також для річок, які мають тривалий (понад 6 діб) та інтенсивний шугохід. Такий шугохід, як правило, трапляється на річках з великою осінньою водністю. Коли замерзання переривається відлигами.

Основними характеристиками заторів та зажорів являються максимальні підйоми рівнів води. По їх значенням на топографічних картах визначають зону затоплення та її глибину. Приблизні заторні та зажорні підйоми рівнів води на території України визначають за картами.

Максимальний заторний або зажорний рівень води та максимальний підйом рівня на заторних або зажорних ділянках визначають за хронологічним графіком, а при відсутності метеорологічних даних – розрахунковим шляхом.

В заторному скупченні крижин звичайно виділяється три характерних ділянки:

замок затору – покритий тріщинами льодяний покров або перемичка із льодяних полів, що заклинили русло;

голова затору (саме затор) – багатошарове скупчення хаотично розташованих льодин, які знаходяться під впливом інтенсивного торочення;

хвіст затору – одношарове скупчення льодин у зоні підпору, яке примикає до затору.

Довжина головної частини затору звичайно перебільшує ширину річки в 3 – 5 разів. На цієї ділянці скупчення крижин має найбільшу товщину. На крупних річках довжина хвосту затору може досягати декількох десятків кілометрів, на середніх річках – від одного до декількох кілометрів.

Заторні ділянки крижин розташовуються безпосередньо біля кромки крижаного покрову та під ним, де вони також мають найбільшу товщину. Довжина зажорної ділянки дорівнює 3 – 6 величин ширини річки.

« Контрольні питання та завданя 18.1 Прогнозування заторів та зажорів »