ОРГАНІЗАЦІЯ АВАРІЙНО-РЯТУВАЛЬНИХ РОБІТ

9.3 Втрата свідомості


Жодна травма або захворювання в польових умовах не викликають такої розгубленості, непотрібних і небезпечних дій із боку оточення, як раптова втрата свідомості постраждалим. Будь-яка стадія або форма утрати свідомості дійсно дуже грізний симптом небезпечної для життя травми або стану. Сама по собі втрата свідомості може призвести до швидкої смерті за відсутності невідкладної допомоги. Водночас прості, спокійні і цілеспрямовані дії групи рятують життя такого потерпілого.

Причини. Наведемо причини розвитку несвідомого стану. Частіше за все втрата свідомості розвивається при травмі черепа і головного мозку, при важких травмах кістяка і внутрішніх органів, що відбувається в результаті падіння з великої висоти,  травм під час каменепаду. Несвідомий стан може бути у разі утоплення та інших надзвичайних ситуацій. Основна небезпека за таких станів – асфіксія, недостача кисню і як реакція на це – відключення свідомості. Третє місце за частотою посідає ураження блискавкою, важкі форми теплового або сонячного удару.  Втратою свідомості можуть супроводжуватися важкі форми отруєння, інфекційні захворювання у разі затримки  лікарської допомоги. І, нарешті, після судом при епілептичному нападі нерідко залишається на декілька годин несвідомий стан, що у таких випадках плавно переходить у сон (але людину вже можна розбудити). Свідомість втрачається у разі непритомності і колапсу, але частіше усього на декілька секунд (до хвилини). Якщо свідомість швидко не відновлюється, слід подумати про інші причини її втрати.

Симптоми. Необхідно пам'ятати, що втрата свідомості може бути різної глибини або проходити декілька стадій – від найлегшої  до критичної. Це важливо знати, щоб уміти рано розпізнати початок важкого стану й організувати швидку допомогу, не чекаючи розвитку пізньої, важкої для лікування стадії.

Легка втрата свідомості (удар по голові, падіння з невеликої висоти, перегрівання, отруєння) виражається в стані оглушення. Потерпілий немов би йде в себе, але мовний контакт із ним збережений: треба декілька разів наполегливо і голосно повторити питання, щоб одержати уповільнену, тиху, односкладову («так», «ні»), часом незрозумілу відповідь. Потерпілий не розуміє або повільно виконує найпростіші вказівки, на питання про наявність болю часто дає негативну відповідь. Однак під час обережного обмацування, перевірки рухів у суглобах за наявністю переломів або інших травм він реагує на хворобливість захисною мімічною реакцією.

При подальшого поглиблення розладу свідомості виникає так званий ступорозний стан: різка сонливість, повна апатія, нерухомість. На голосний оклик потерпілий тільки розплющує очі, погляд його байдужий. На біль реагує стогоном або мімічною гримасою.

Глибока втрата свідомості – кома; повна відсутність реакції на зовнішні подразники, у тому числі і на біль; стан, що іноді нагадує сон, але розбудити таку людину не вдається. У цій стадії нерідко розвиваються критичні розлади дихання і роботи серця .

Особливо уважно слід стежити за станом психіки в потерпілого в тих випадках, коли ви не були очевидцями травми. У таких обставинах завжди треба пам'ятати про можливість травми головного мозку, тому рання діагностика – ще на початку розвитку втрати свідомості (у стадії легкого оглушення) – має часом вирішувальне значення.

Невідкладна допомога. Невідкладна допомога складається з двох заходів: по-перше, термінового виклику лікаря, а в разі неможливості – транспортування потерпілого до машини «швидкої допомоги» або санітарного гелікоптера (літака); по-друге, профілактика можливих ускладнень.

Під час неглибокої втрати свідомості (оглушення, ступорозний стан) часто виникає блювота, і якщо потерпілий лежить на спині, то з'являється небезпека того, що блювотні маси потраплять у дихальні шляхи і швидко розвинеться ядуха (асфіксія).

У коматозному стані наступає параліч м'язів стравоходу і виникає пасивне витікання вмісту шлунка в ротову порожнину. У підсумку, як і під час блювоти, шлунковий вміст при кожному вдиху потрапляє в дихальні шляхи і легені, що також призводить до асфіксії.

У такій важкій ситуації швидко, часом протягом лічених секунд, може наступити припинення серцевої діяльності і дихання. Застосування при цьому закритого масажу серця і штучного дихання даремне, оскільки дихальні шляхи залишаються непрохідними для повітря. Саме тому під час утрати свідомості неоціненне значення має профілактика асфіксії. З цією метою потерпілому, що перебуває в несвідомому стані, надають так зване стійке або фіксоване положення. Положення називають стійким тому, що потерпілий, навіть при транспортуванні ношами, не може повернутися на спину або на живіт.

Правила надання потерпілому який лежить на спині бічного положення наступні. Йому оказують допомогу три рятувальника, які стають на коліна ліворуч двоє та праворуч одна людина. Рятувальники, які стоять ліворуч, обережно підводять праві руки під таз і під лопатки потерпілого. Допомагаючи лівими руками, плавно повертають потерпілого на правий бік. Рятувальник, який стоїть праворуч, в цей час двома руками синхронно повертає його голову. Потім для надання стійкості в цій позі ліву, тобто, «верхню» ногу згинають під прямим кутом у тазостегновому і колінному суглобах. Права рука потерпілого залишається лежати уздовж тулуба, за спиною, а його ліву руку згинають у лікті і підкладають під голову долонею, що повернена донизу. Інакше кажучи, Потерпілий лежить не строго на боці, а трохи з нахилом уперед. Таким чином, опора в цій позі відбувається на декілька точок: на праву половину таза і стегно, лівий суглоб, ліву гомілку і стопу, лівий лікоть і голову.

Потрібно стежити, щоб вільному диханню потерпілого не заважала рука, яку підкладено під голову, або інші предмети. Крім того, обличчя його повинне залишатися відкритим для спостереження за диханням і для очищення порожнини рота у разі затіканні до неї вмісту шлунка. У такому положенні потерпілому потрібно залишатися протягом усього несвідомого стану. Потрібно постійне спостереження за свободою дихання, пульсом, кольором шкіри. Якщо виникло припинення роботи серця або дихання, потерпілого тими ж прийомами плавно повертають на спину, підкладають валик під шию і починають прийоми реанімації.

Під час транспортування (особливо по пересіченій, гірській місцевості) потерпілого, який лежить на боку, додатково не туго фіксують до нош широкими ременями або тканиною у вигляді косинок. Їх зав'язують в області таза, плечових суглобів і гомілок. Фіксатори не повинні стискувати дихання.

За найменшішої підозри на перелом таза, хребта, кісток верхніх або нижніх кінцівок (у разі падіння з великої висоти, удару великим каменем) надавати бічне положення не можна через небезпеку зсуву уламків кісток. Потерпілого в таких випадках укладають на спину з валиком під шиєю і з трішки закинутою головою для вільного дихання.

« 9.2 Основні прийоми реанімації9.4 Термічні опіки »


© 2009 Університет цивільного захисту України