В науково-фантастичному романі англійського письменника А.Конан-Дойля є сцена, яка змальовує засідання Лондонського зооінституту. Описавши вступне слово головуючого, звернене до свого галстука і графина з водою, автор робить свої зауваження: “Чому люди, яким є що сказати, не бажають говорити членороздільно? Це так само не має смислу, як переливати дорогоцінний вологу через трубу із закритим краном, повернути який до кінця можна без всяких труднощів”.
Важко відповісти на це запитання. Чому люди затрачують немалі зусилля на вивчення фонетики іноземної мови і не бажають докласти мінімум старань для оволодіння правильною і чіткою вимовою на рідній мові? Чому “дорогоцінна волога”, породження людської свідомості, - думка нерідко до невпізнанності перекручується, спотворюється при втіленні в звукову мову?
Основна причина в тому, що більшість людей, навіть тих, які виступають публічно, не мають елементарних знань в галузі техніки мовлення, до якої відноситься й дикція.
Дикція – чітке вимовляння звуків відповідно до фонетичної норми даної мови.
Чітка артикуляція звуків залежить від ступеня натренованості активних органів мовлення – губ, язика. Тому відпрацювання чіткої дикції завжди починається з м’язових тренувань – артикуляційної гімнастики.
Після вироблення чіткості дій активних органів мовлення з допомогою артикуляційної гімнастики необхідно перейти до формування правильних навиків вимовляння окремих голосних і приголосних звуків мови. Необхідно пам’ятати, що при вимові голосних треба звертати увагу на правильну позицію і фокусувати звук на кінчиках прикритих губ. Артикуляція голосних повинна бути чіткою, але не розмашистою – рухи невеликі по амплітуді, губи зібрані.
Відомі майстри художнього слова говорять, що дикція багато в чому визначає професійну відповідність артиста, а недоліки в дикції заважають, або й не дають можливості бути артистом. Ці вимоги справедливі й для оратора. При оволодінні азами красномовства недоліки в дикції ліквідуються. Адже дикція – це ступінь виразності у вимовлянні слів і складів, це манера вимови звуків, а манери, як відомо, можна і треба вдосконалювати.
Однак, самі по собі дефекти вимови не так шкідливі, як небажаний ефект, що викликається викривленням звуків.
Чітка дикція полегшує сприймання мови аудиторією, а неясна, розпливчата вимова заважає розумінню слів; погане вимовляння іноді просто обезсмислює фрази.
Сильні перекручення звуків – різке “р”, свистяче “с”, шепеляве “ш” – відволікають увагу слухачів, примушують їх прислуховуватися до дефектів звучання, переривають хід думки.
Як навчитися чіткій дикції?
Правильно й виразно вимовляти слова – це значить чітко й вірно вимовляти звуки, не стирати їх похапцем і не вип’ячувати навмисно, не з’їдати кінцівки слів. Вчитися цьому краще, звичайно, в дитинстві, коли недоліки дикції ще не стали нав’язливою звичкою. Чіткість вимовляння досягається досвідом – тренуванням мовного апарата, спеціальними вправами з артикуляції.
Для навчання є в нас класичні зразки – мова дикторів центрального телебачення і радіомовлення ( стальний голос Левітана, що аж дзвенить).
Вдосконалюючи техніку вимови, треба остерігатись голої декламації. Красиво, чітко вимовлене слово – істинна насолода для нашого слуху.