|
Живої людської мови без інтонації не буває. Щось подібне до однотонної мови можна почути хіба що від людей, які не чують власного голосу.
Інтонація – це поєднання звукових засобів мови, які фонетично організовують мову, встановлюють смислові відношення між частинами фрази, повідомляють їй розповідне, питальне чи спонукальне значення, виражають почуття. Подібно до тональності в музиці, інтонація створює мелодійний ряд мови, надає словам звукового забарвлення, підкреслює смислові й емоційні відтінки фрази. І недаремно кажуть, що хороша мова мелодійна, як пісня.
Інтонація – могутня зброя живої мови, найефективніший засіб емоційно-смислового впливу на слухачів.
Інтонація – складне, багатогранне мовне явище.
Фонетичні засоби інтонації: розподіл сили наголосу між словами, мелодика, чіткість, гучність мови, паузи, темп мови, емоційні відтінки голосового тембру.
Психологи вважають інтонацію гнучкою і гострою формою мовного впливу.
Інтонацією можна виразити найскладніші відтінки думки, найтонші прояви людських почуттів – любов і гнів, сум і страх, захоплення і досаду?
Природна інтонація надає словам більшу достовірність, переконаність, емоційну безпосередність. Чим живіше і райдужніше тональне забарвлення, тим багатша і виразніша мова.
(Винятковою силою інтонаційною впливу на слухачів володів видатний російський хімік Д.І. Менделєєв. Недаремно його вважали видатним майстром російської кафедри.
Один з композиторів сказав, що лекції Менделєєва він міг би покласти на музику).
Інтонація за своєю смисловою роллю настільки самостійна, що, незалежно від формального значення слів, вона може визначити істинний смисл фрази. Хіба вам не приходилось чути, як людина говорить одне, а її тон, поза, жести виражають інше?
Інтонація – складне явище.
Вона включає в себе чотири компоненти: тон голосу, інтенсивність чи силу звучання, його довготу і тембр. Що ж являють собою складові інтонації? Перш, ніж відповісти на це питання, згадаємо, що таке звук людської мови.
Звук як акустична одиниця теж має в собі ознаки висоти, сили, тембру і довготи.
Висота звука – кількість коливань голосових зв’язок. Вона вимірюється в герцах за секунду: чим більше герц в секунду, тим вищий звук. Сила звуку, його інтенсивність залежить від амплітуди коливань голосових зв’язок і вимірюється в децибелах.
Довгота звука визначається кількістю часу, необхідного для його вимовляння.
Отже, звуки й інтонація складаються із одних і тих же акустичних компонентів.
Акустичні компоненти інтонації.
- Тон.
Термін тон – із грець.tonos (натягнута вірьовка, напруження). Використовується цей термін у різних науках...
Коли говорять про тон звуків мови, то мають на увазі висоту голосних, сонорних і дзвінких приголосних. Тон формується при проходженні повітря через глотку, голосові зв’язки, порожнину рота і носа. В результаті коливань голосових зв’язок виникає основний тон звука, найважливіший компонент мовної інтонації.
Вчені підрахували, що чоловіки говорять на частоті 85 – 200 Гц, а жінки – 160 - 340 Гц. Це середній тон мовлення.
Співачка з найвищим голосом (колоратурне сопрано), коли співає на найвищій ноті (фа 3-ьої октави), видає одну тисячу триста дев’яносто сім коливань. Така частота голосових зв’язок – це обдарування й результат довгої виснажливої праці.
З допомогою змін тону створюється мелодійний малюнок мови. Не тільки оратори, а й кожен, хто хоче донести свої думки до слухачів, повинен вміти тонувати свою мову, надавати їй мелодійної різноманітності.
Великим недоліком вважається монотонність.
Вона виникає в тому випадку, коли висота звука залишається незмінною протягом всього мовлення.
Не прикрашає мову дуже високий і дуже низький тон. Зовсім високий втомлює фізично, а низький дратує, бо вимагає від слухачів більшої напруги.
Завдання оратора: визначити діапазон свого голосу і старатись урізноманітнювати його тональність (провірити діапазон свого голосу за роялем чи наспівуючи гаму: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до).
Інтенсивність або сила звучання залежить від напруженості і амплітуди коливань голосових зв’язок. Чим більша амплітуда, тим інтенсивніший звук.
Взаємодія тону й інтенсивності роблять мову голоснішою.
Темп мовлення має велике значення для успіху виступу.
Темп – швидкість вимовляння мовних елементів. Вимірюється двома способами: числом звуків, вимовлених за одиницю часу (за сек.), чи середньою довготою звука.
Нормальний темп мовлення – біля 120 слів за хвилину. Одна сторінка машинописного тексту надрукованого через 1,5 інтервала повинна читатись за 2 чи за 2 з половиною хвилини.
Коли ми виступаємо перед великою аудиторією, коли хочемо, щоб усі нас чули і розуміли, тоді уповільнюємо темп мовлення, стараємось вимовляти кожне слово, звук. Такий стиль вимови називається повним.
В неофіційний обстановці, в сімейному колі частіше використовується неповний, розмовний стиль.
Тембр – це додаткове акустично-артикуляційне забарвлення голосу, його колорит. Тембр називається ще “кольором голосу”.
По тембру голосу встановлюють його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано та ін.
Тип голосу може бути один, але в кожної людини свій тембр, як і відбитки пальців.
Тембр голосу може змінюватись, що залежить від емоційного стану людини. Тому тембром називають також специфічне забарвлення мовлення, яке надає йому тих чи інших емоційних властивостей.
Дуже важко дати точне визначення тембру, якщо у кожної людини він має своє забарвлення.
Призначення інтонації.
Інтонація передає смислову й емоційну різницю висловлювань, відображає стан і настрій мовців, їх відношення до предмета бесіди чи один до одного.
Інтонація відрізняє усне мовлення від письмового, робить його багатшим, виразнішим, надає йому індивідуального характеру.
За інтонацією героїв твору читач розуміє, в якому стані вони знаходяться, які почуття переживають.
Приклад: акад. Ферсман А.Є., мінеролог, основоположник геохімії, робив доповідь про Д.І. Менделєєва.
Академік Кедров слухав, потім говорив про це.
“Фрази звучали, мов покладені на музику, зливались у один акорд. Притихлі люди, президія, стіни зали ніби зникли. Чувся тільки голос, що малював одну картину за іншою. Думки оратора буквально народжувалися на очах. Коли закінчив, усі сиділи, як зачаровані, в залі – тиша....”
Кедров попросив надрукувати промову. І... коли принесли стенограму, Кедров став читати. Слова ті, але сірі, звичні. На папір інтонації перенести не можна.
Синтаксична функція інтонації вказує на кінець фрази, її закінченість чи незакінченість, до якого типу відноситься речення, має воно питання, розповідь чи спонукання.
У письмовому мовленні про синтаксичну роль інтонації читач дізнається за розділовими знаками.
|