ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

2.1 Засоби захисту людини від навколишнього середовища

Необхідність захисту органів дихання людини від несприятливого впливу зовнішнього середовища існує в різноманітних галузях народного господарства. У гірничорятувальній і пожежній справах застосовуються для роботи в непридатній для дихання атмосфері різноманітні дихальні апарати, призначені для роботи людини в атмосфері, зараженій отруйними речовинами у високих концентраціях або такій, що містить недостатню кількість кисню. Інші типи дихальних апаратів застосовуються також у водолазній справі у якості так званих легких водолазних приладів. Застосовуються вони й у медицині для кисневої терапії, головним чином, для ліквідації приступів ядухи. Велике застосування такі апарати мають в авіації для забезпечення нормального дихання екіпажів літаків, у космічній та підводній техніці, інших галузях народного господарства.

Функціями повної системи життєзабезпечення є створення штучного газового середовища для нормального дихання, оптимальних або допустимих умов мікроклімату, забезпечення їжею і водою, а також видалення продуктів життєдіяльності. У практичній діяльності людини, коли вона знаходиться в несприятливих умовах навколишнього середовища протягом робочої зміни або її частини, застосовуються неповні системи життєзабезпечення, які служать лише для колективного або індивідуального забезпечення дихання, або, за прийнятою термінологією, для захисту органів дихання.

Саме такі апарати і використовуються особовим складом пожежної охорони для виконання бойової роботи у непридатному для дихання середовищі. У той же час кожна погашена пожежа із застосуванням апаратів захисту органів дихання є своєрідним іспитом для газодимозахисників, тому що вимагає від особового складу мобілізації усіх сил, знань, досвіду, дає можливість перевірити якість підготовки, до роботи в складних умовах. Однією з головних у загальному комплексі спеціальних служб пожежної охорони є газодимозахисна служба, основними задачами якої є:

- рятування людей;

- проведення розвідки і гасіння пожеж у непридатному для дихання середовищі;

- евакуація матеріальних цінностей;

- створення нормальних умов, що забезпечують безпечну роботу особового складу підрозділів пожежної охорони й аварійно-рятувальних бригад.

Останнім часом різко змінилися умови роботи газодимозахисників. Зокрема, у сучасних умовах розвитку у різноманітних галузях народного господарства все більше використовуються нові і, часом, надзвичайно небезпечні речовини і матеріали, особливо синтетичні і полімерні, при горінні яких виділяються токсичні та інші небезпечні для життя людей гази, різко зростає енергооснащеність виробництва, ускладнюються технологічні процеси. Все це впливає на час розвитку і локалізації пожеж. Так, у 22% усіх погашених пожеж від подачі стволів до моменту локалізації проходить до 30 хвилин, а в 27 % - від 30 хвилин до одного часу.

Концентрація отруйних речовин у перші хвилини пожежі вище граничної в 12-100 разів. Середньооб’ємна температура в перші 5-6 хвилин пожежі може досягти 140-16000С (безпечною для людини є температура 600С). Швидкість поширення диму й отруйних речовин може сягати до 20 м/хв. за вертикаллю. З цієї причини щорічно у світі гине біля 16 чоловік на 1 млн. населення від диму і газів при пожежах, причому цей розмір має тенденції до подальшого зростання. Вже сьогодні число жертв у Швеції, Франції, США і ряді інших країн досягає 20-27 чол. на 1 млн. населення. В Україні цей показник у 1999 р. перевищив 40 чол. на 1 млн. населення.

Апарати захисту, які застосовуються в пожежній охороні, мають достатній час захисної дії. При вмілому користуванні ними нещасні випадки цілком виключаються, але, внаслідок того, що більшість шкідливих димів і газів, які утворюються на пожежі, проникають в організм людини через органи дихання, першочергова увага приділяється застосуванню відповідних засобів захисту дихальних органів від проникнення в них отруйних продуктів горіння.

Всі засоби, які використовуються для захисту людини від диму та токсичних газів, підрозділяються на групові й індивідуальні.

Груповий захист здійснюється шляхом зниження концентрації диму і газів у приміщенні. Його здійснюють таким чином:

- аерацією, тобто шляхом провітрювання приміщень за допомогою відкриття дверей, вікон або скресання конструкцій;

- використанням стаціонарних засобів захисту, тобто застосуванням промислових вентиляційних установок, газосховищ та ін.;

- використанням переносних (пересувних) засобів захисту, тобто застосуванням димовсмоктувачів, автомобілів димовилучення в комплексі з перемичками та ін.

Хибою даних засобів є те, що природною вентиляцією не завжди досягається необхідна інтенсивність видалення диму. Промислова вентиляція також не завжди є ефективною, тому що не скрізь є достатня кількість отворів для необхідного припливу повітря. Більш ефективними в створенні достатньої кратності повітрообміну є димовсмоктувачі й автомобілі димовилучення, що забезпечують нормальну концентрацію кисню в приміщеннях і зниження кількості шкідливих речовин до безпечних концентрацій.

Проте, варто мати на увазі, що при застосуванні даних засобів захисту не завжди забезпечується належний ефект (при інтенсивному виділенні диму або газів), а в окремих випадках надходження свіжого повітря в помешкання, що горить, може сприяти посиленню горіння.

В окремих випадках при притоці свіжого повітря в приміщення, у яких відбувався процес неповного згорання речовин, можливо утворення вибухонебезпечних концентрацій із наступним вибухом їхніх сумішей (сауни і т. д.).

У практиці знаходить застосування засіб групового захисту методом осадження диму і шкідливих газів, що здійснюється застосуванням:

  • дрібнодисперсної води, одержуваної через тонкорозпилюючі стволи, що працюють від насосів високого тиску (застосовується для газів, розчинних у воді);

  • розпиленого абсорбенту, здатного поглинати з об’єму приміщень шкідливі гази і пари, зменшуючи їхню концентрацію до безпечних розмірів;

  • електричного поля, що дозволяє видаляти з помешкання заряджені частки диму з адсорбованими його поверхнею шкідливими речовинами.

Область застосування групових засобів захисту визначається об’єктивними критеріями, більшість з яких не відображає таких специфічних ознак бойової роботи пожежних, як автономне та самостійне розв’язання ними окремих підзадач у рамках досягнення загальної мети, яка може постати перед відповідним підрозділом (караулом, відділенням, ланкою).

Дані досліджень свідчать про те, що в розрахунку на 1 тис. чоловік, які загинули під час пожеж на промислових об’єктах, небезпечні чинники розподіляються таким чином: відкритий вогонь, підвищена температура навколишнього середовища, предметів – 26,1 %, токсичні продукти горіння, дим і знижена концентрація кисню – 66,1 %, частини конструкцій та агрегатів, які впали, небезпечні чинники вибуху – 5,9 %. При цьому кількість постраждалих (травмованих) від впливу небезпечних чинників пожежі в 3-5 разів більше.

У той же час при суворому дотриманні правил техніки безпеки при роботі на пожежах в ізолюючих апаратах нещасливі випадки з особовим складом пожежних підрозділів можуть бути цілком виключені, оскільки можуть мати місце у результаті:

  • порушення вимог правил техніки безпеки під час роботи в ізолюючих апаратах (вмикання в апарат без бойової перевірки, вимикання з апаратів не на чистому повітрі, робота в апаратах захисту не в складі ланки та ін.);

  • халатного відношення до обслуговування апаратів (невчасне та неякісне проведення перевірок і регулювань);

незнання конструкції застосовуваного апарата і невміння користуватися ним (невміння визначити ознаку, причину і засіб усунення несправності, що виникнула під час роботи).
© 2004 Академия гражданской защиты Украины