В ідеальному випадку киснепостачальна система ідеального РДА повинна задовольняти наступним вимогам:
1) подавати кисень у повітропровідну систему РДА з об’ємною витратою, яка дорівнює швидкості вживання його газодимозахисником;
2) забезпечити оптимальний рівень об’єму кисню у вдихуваному повітрі, щоб він був близьким до його об’ємної долі безпосередньо в атмосферному повітрі (21 %).
Таким вимогам задовольняють автоматичні системи регенерації повітря в герметичних приміщеннях, наприклад, в космічних кораблях та підводних човнах. Їх характеризує відносна складність і дорожнеча, але, в той же час, вони підтримують задану об’ємну долю кисню, забезпечуючи економну витрату та максимально можливий час роботи. Подача кисню здійснюється за командами газоаналізатора, який постійно контролює склад кисню у повітрі. Застосування такого способу киснепостачання в автономних ізолюючих апаратах на сьогодні майже неможливо, оскільки викликає дуже багато технічних труднощів, пов’язаних, в першу чергу, зі зростанням масогабаритних характеристик.
Киснепостачальна система реального РДА відрізняється від системи ідеального апарата наступним:
- по-перше, відсутністю контролю за об’ємною долею кисню у вдихуваному повітрі;
- по-друге, відсутністю зворотного зв’язку, який би управляв подачею кисню.
Внаслідок цього, киснепостачальна система реального РДА не є стійкою до складу кисню у вдихуваному повітрі. Це призводить до того, що у випадку подачі кисню у меншому об’ємі, ніж це необхідно для вживання його газодимозахисником, відбувається дуже швидке зменшення об’ємної долі його у вдихуваному повітрі, оскільки легені та повітропровідна система апарата мають досить невеликий сумарний об’єм (біля 12 л). У той же час збільшення складу кисню в газоповітряній суміші, яка знаходиться в повітропровідній системі, відбувається в тому випадку, коли його подача навіть незначною мірою більше того рівня, який вживається.
Але, оскільки забезпечення безпеки дихання є головною задачею ізолюючого апарата, у всіх сучасних РДА здійснюється збиткова подача кисню. До особливостей роботи в реальному РДА відноситься також можливість накопичення в дихальній системі “апарат – органи дихання” (ДРА-ОД) інертної частини газової суміші (азот, аргон та ін.).
Джерела накопичення азоту:
- безпосередньо сам газоподібний (або рідкий) кисень, в якому об’ємна доля азоту, який знаходиться у виді домішки, досягає 0,8 %;
- азот, який проникає внаслідок підсосів навколишнього повітря крізь нещільності;
- деяка кількість азоту постійно знаходиться в розчиненому стані в крові та в тканинах. Його парціальний тиск відповідає парціальному тиску азоту в навколишньому атмосферному повітрі. Парціальний тиск азоту в повітрі, яке вдихає газодимозахисник, що знаходиться в апараті, значно нижчий, ніж в атмосфері. Це призводить до того, що деяка кількість азоту виділяється з організму в систему РДА-ОД.
Оскільки дихальна система РДА-ОД має постійний і відносно невеликий об’єм, накопичення азоту в ній призводить до небезпечного зниження об’єму кисню. У зв’язку з тим, що вилучення інертних газів з дихальної суміші шляхом їх поглинання неможливе, єдиним шляхом є продувка системи. Таким чином: