|
|
Легеневий автомат – це нормально закритий за допомогою пружини клапан, до якого підведений канал для подачі газу з редукованим або високим тиском. При відкриванні клапана кисень надходить у повітропровідну систему РДА (повітря – в підмасочний простір АСП). Відкриванням клапана управляє дихальний мішок (камера легеневого автомата АСП). Якщо в кінці вдиху під час спорожнення мішка (камери) в ньому створюється задане розрідження (звичайно 200-300 Па), клапан легеневого автомата відкривається. Це призводить до наповнення мішка киснем (камери повітрям) та, відповідно, зменшення розрідження.
Відомі три типи легеневих автоматів:
- важільні;
- мембранні;
- з пневмопідсилювачами.
В автоматах першого типу клапан відкривається в результаті розрідження, яке безпосередньо діє на стінку дихального мішка (камери легеневого автомата). Останню виконано у вигляді жорсткої пластини та зв’язано з клапаном важелем. В наш час такі автомати не застосовуються.
Розрідження, що виникає в мішку автомата другого типу, впливає на мембрану з еластичного тонкого матеріалу (гуми або тканини з гумою), яка за допомогою важеля з великим передаточним відношенням відкриває клапан. Мембранний легеневий автомат являє собою окремий вузол, який механічно не пов’язаний з дихальним мішком. Він широко застосовується в повітряних резервуарних апаратах наземного типу та в аквалангах. В РДА мембранні легеневі автомати можуть бути об’єднані в один блок з редуктором (КІП-8) або ж виконувати й додаткові функції. Так, наприклад, в ВG174 та “Травокс-120” фірми “Дрегерверк” мембрана легеневого автомата управляє також роботою збиткового клапана.
Мембранні легеневі автомати більш вдосконалені, ніж важільні. Характеристика їх вважається задовільною, якщо вони відкриваються при розрідженні 200 Па, а для отримання потоку кисню (повітря) з витратою 80-100 л/хв. потрібне розрідження не більше 500 Па. Але, внаслідок цього робочий діаметр мембрани легеневого автомата повинен бути не менше 70-80 мм.
Зменшення діаметра мембрани, зниження габаритів і маси досягаються в легеневих автоматах третього типу – з пневмопідсилювачем. Найбільше розповсюдження серед РДА отримав автомат з пневмопідсилювачем типа сопло-заслінка, який вимагає хоча й невеличкого, але постійного розходу газу для управління відкриванням основного клапану (рис. 4.4). Робота такої конструкції забезпечується при постійній подачі кисню (1,2 – 1,5 л/хв.).
Склад автомата: корпус 1; підвідний штуцер 2; основна мембрана 3; дросель 4; пружина 5; мембрана 6 (що управляє і виконує роль заслінки); сопло 7; відвідні штуцери 8 та 9 (що є з’єднаними з дихальним мішком); основний клапан 10; пружина основного клапана 11.
Легеневий автомат працює в наступних режимах. В період, коли в дихальному мішку розрідження відсутнє, кисень через штуцер 2, дросель 4, відкрите сопло 7 та штуцер 8 вільно надходить в дихальний мішок. Оскільки площина прохідного перетину сопла в 5-10 разів більше, ніж дроселя 4, тиск в камері над мембраною 3 дорівнює атмосферному. Клапан 10 зачинено. Коли в дихальному мішку виникає розрідження, воно передається через штуцер 8 до камери під мембраною 6. Під дією розрідження мембрана долає зусилля нижньої пружини 5 і закриває сопло 7. Вихід газу із камери над мембраною 3 припиняється. Тиск в камері швидко збільшується, впливає на мембрану 3 , яка долає зусилля пружини 11 і відкриває клапан 10. Внаслідок цього кисень через штуцер 9 надходить в дихальний мішок. Як тільки розрідження в мішку буде нижче рівня, на який розрахована робота легеневого автомата, усі його елементи повертаються до вихідного стану.
Для припинення витікання через сопло 7 кисню до заслінки потрібно докласти незначне зусилля, оскільки площина поперечного перетину сопла незначна. Внаслідок цього мембрана, що управляє, може мати невелику ефективну площину (робочий діаметр менше 35 мм), а весь ЛА при цьому являє собою малогабаритний компактний вузел.
Такий автомат вперше було установлено в Р12 і далі використано в Р30, Р34 та Р35.
|
|
|