|
|
Резервуарні дихальні апарати мають досить просту будову (див. рис. 2.2), основу якого складає повітропостачальна система.
Апарат працює наступним чином: при вдиху в камері легеневого автомата створюється незначне розрідження, під дією якого прогинається мембрана. Остання давить на клапан, який відкриває отвір для потрапляння повітря, з камери редуктору.
Повітропостачальна система в резервуарних апаратах забезпечує пульсуючу подачу повітря в залежності від частоти дихання та величини розрідження на вдиху.
Дихання в резервуарних апаратах здійснюється за такою схемою: стиснуте повітря надходить у легені людини через загубник легеневого автомата, а видих відбувається безпосередньо в атмосферу.
Апарати цього виду, що випускаються, розріз-няються між собою лише зовнішнім оформленням і конструктивними особли-востями окремих вузлів. Основними частинами резервуарних апаратів є балони стиснутого повітря, дихальний (легеневий) автомат, редуктор, прилади контролю за витратою повітря, каркас для кріплення і монтажу частин апарату. За числом балонів резервуарні апарати поділяються на одно-, дво- та трибалонні. Балони апаратів служать резервуарами для стиснутого повітря, яке використовується для дихання. В апаратах застосовуються малолітражні балони ємністю 1...12 літрів із робочим тиском 15-30 МПа (150...300 кгс /см2).
Дану групу апаратів відрізняють такі переваги:
- високий ступінь надійності;
- простота конструкції;
- низька температура вдихуваного повітря;
- незначний опір на вході;
- при використанні цих апаратів відсутня небезпека кисневого голодування через заазотування системи апарата, як це відбувається в апаратах із замкнутою схемою дихання, й отруєння вуглекислим газом;
- у даних апаратах можлива робота в середовищах, що містять легкозаймисті і вибухові речовини, тому що відсутній небезпечний для мастил та інших речовин чистий кисень;
- газова суміш, яка використовується для дихання, має невисокий вміст кисню (21 %) і вологи. Внаслідок цього не потрібен спеціальний добір особового складу для роботи в таких апаратах, а також проходження ним спеціального курсу підготовки і тренування.
Основними недоліками резервуарних апаратів є:
- малий термін захисної дії, викликаний неекономною витратою повітря;
- значна вага і габарити;
- відносна складність зарядки повітряних балонів.
Резервуарні апарати з терміном дії близько однієї години недостатньо придатні через велику вагу і громіздкість. При роботі в таких апаратах, наприклад, дуже важко виконувати вправи, які носять прикладний характер. Такі, наприклад, коли одному бійцю необхідно перенести людину вагою 75 кг, особливо коли до заданого маршруту входять сходження по сходах і пересування в приміщеннях з недостатньою видимістю.
Апарати з повітряними балонами меншого об’єму більш зручні для користування, але термін їх захисної дії не завжди може бути достатнім. Це потребує чітко налагодженої роботи з заміни балонів (апаратів) на місці пожежі і контролю часу роботи кожного бійця.
Розроблено групу автономних резервуарних апаратів на рідкому повітрі. Такими приладами оснащена пожежна охорона центру НАСА ім. Кеннеді, у СНД такі апарати не розроблялися. Відмінною здатністю даних апаратів є невелика маса (до 13 кг) і габарити, більша тривалість дії (значно більше однієї години), в порівнянні з апаратами на стиснутому повітрі. Прилади містять судину Д’юара спеціальної конструкції, у який міститься рідке повітря, що по системі трубопроводів надходить у випарник і через теплообмінник при температурі 18,3 0С подається в маску.
Недоліки таких приладів: зміна складу рідкого повітря при тривалому зберіганні за рахунок збагачення його киснем, складності з постачанням рідким повітрям у гарнізонах малих міст і сільської місцевості, конструктивні недоліки приладів, які не враховують, що в умовах пожежі прилади можуть знаходитися практично в будь-якому положенні, а не тільки у вертикальному.
|
|
|