|
|
1.1. Виховання у східних слов'ян
Східні слов'яни (анти, роси), які жили в VI-VIІ ст. на території теперішньої України, створили свою організацію і гуманну систему виховання.
У старослов'янському роді, а пізніше в сім'ї виховували у дітей і підлітків повагу до старших людей, працьовитість, стійкість, хоробрість, витривалість, чесність, правдивість; їх знайомили із землеробством, скотарством, різними ремеслами.
Підлітків дорослі люди повчали володіти зброєю, без якої не можна було обійтись під час нападу ворожих племен. Арабський літописець писав, що коли у русина народжувався син, батько дитини клав перед ним загострений меч і казав: "Я не залишу тобі ніякого мастку, будеш мати тільки те, що завоюєш цим мечем". Так виховувався воїн - завойовник і захисник: хлопчика постійно привчали до стрільби з лука, їзді на диких конях, проводили кулачні бої. Кожний юнак знав, що швидкий кінь і гострий меч - найнадійніші засоби для досягнення багатства і слави.
Незважаючи на войовничий характер, слов'яни не любили проливати кров даремно, карали злочинців штрафами або віддавали у рабство відробляти свою провину.
У вихованні дітей особливо велику роль відігравала жінка-мати. Дівчат виховували в дусі поваги до батьків та вірності майбутньому чоловіку, рано прилучали до домашньої роботи, навчали готувати, шити, доглядати за тваринами. В разі смерті чоловіка жінка займала його місце в сім'ї і сама займалась хазяйством і виховувала дітей.
В IX ст. Київське і Новгородське князівства об'єдналися під владою Києва і поклали початок існуванню могутньої держави - Київської Русі з давньоруською народністю, з єдиною мовою, спільною культурою і територією, яка потім стала колискою російського, білоруського і українського народів.
В цей час виховання дітей вже не могло обмежитися тільки сімейними відносинами. Державі були потрібні добре виховані воїни-дружинники, письменні люди для ведення державних справ.
Прийняття християнства у 988 р. сприяло зміцненню князівської влади в Київській Русі, розширенню економічних, політичних і культурних зв'язків з Візантією та іншими країнами.
Від виховання на язичницьких богах-ідолах Київська Русь з трудом переходила до християнського виховання, яке було більш загальним. Активну роль у вихованні грали священнослужителі з Візантії.
Поступово запроваджувалась нова слов'янська азбука - кирилиця, яка була більш пристосована до слов'янської фонетики і полегшувала переклад з грецької мови на слов'янську.
Князь Ярослав (1034-1054) створив могутню державу від Чорного моря до Балтійського та від Оки до Карпат. З ім'ям князя пов'язують перший на Русі правовий юридичний кодекс усієї Київської Русі - збірник законів "Руська Правда", який багато дав для виховання у людей правосвідомості, поваги до влади. За створення "Руської Правди" князя Ярослава стали називати Мудрим.
Підручником високої моралі вважається наставляння князя Ярослава своїм синам, в якому він писав про необхідність жити в любові та злагоді.
Перша школа на Русі була створена князем Ярославом в інтересах великої держави, князів та духовенства. Діти простого народу виховувались вдома, в сім'ї рідною мовою.
Велику роль у вихованні дітей відігравали різні види усної народної творчості (історичні перекази, легенди, казки, ліричні пісні, приказки, прислів'я). Через них передавався досвід виховання кращих якостей народу, поширювалася народна педагогіка.
До перших пам'яток-збірників про виховання відноситься "Домострой" (XVI ст.), в якому розповідається про сім'ю, побут і виховання дітей. Поряд з такими порадами, як виховання у дітей мужності, працьовитості, бережливості, у "Домострої" пропагувались фізичні покарання дітей.
Феодальна роздробленість і монголо-татарська навала на Русь у XIII - XV ст. були причиною сильного занепаду культури, освіти та виховання.
1.2. Виховання в Україні в XVI - ХVIII ст.
Починаючи з XVI - XVIII ст. в Україні відбувались складні економічні та політичні перетворення, народ виступав проти феодального польсько-шляхетського поневолення і католицизму. Для виховання й освіти молоді створювались братства та інколи. Найвідомішими з них були Львівська (1586), Київська (1615), Луцька (1624) та інші школи.
Кращі вчителі братських шкіл писали підручники і використовували досвід і твори Я.А. Коменського. Львівське братство вимагало від учителів однакового ставлення до всіх учнів, тісного зв'язку з їх батьками. Виховання було релігійним, певне значення надавалось хоровому співу учнів. Статут Львівської школи був зразком для інших братських шкіл України.
Захищаючи свою землю, український народ створив власні збройні сили - козацтво з центром у Запорізькій Січі.
Запорізькі козаки стали для всього українського народу символом свободи і незалежності, мужності і героїзму. У Запорізькій Січі досвідчені козаки виховували молодь, навчали юнаків військовому мистецтву і усяким ремеслам. На Січі був культ свободи взаємовідносин між козаками, чесність і гуманізм. В походах козаки дотримувались суворої дисципліни, поважали своїх досвідчених вихователів, оберігали їх в бою.
Козацьке виховання відрізнялось від виховання релігійного тим, що дотримувалося крайньої простоти і демократизму. Француз Боплян писав, що в козаків вироблявся високий дух лицарського самовідречення, що так дивував і чарував сторонніх. "Вони дотепні й проникливі, вибачливі й щедрі, не жадні до багатства, але страшенно цінять свою свободу... На війні витривалі, відважні, хоробрі, а навіть легкодушні - бо не цінять свого життя".
Турецький історик, описуючи морські походи козаків, відмітив: "Можна сміло сказати, що не знайти на цілім світі людей сміливіших, які менше дбали б про життя, менше боялися б смерті."
Велику роль в розвитку виховання молоді відіграло Київське братство, яке у 1615 р. заснувало школу в Києві. Ця школа у 1701 р. перетворилась у Києво-Могилянську академію. Її випускники, серед яких був Г.С. Сковорода, потім створили навчальні заклади в Росії та в Україні.
Першим педагогом-гуманістом України можна вважати Кирила Ставровецького, який працював учителем у Львівській і Віденській братських школах.
Метою навчання, говорив Ставровецький, повинно бути викривання пороків та виховання людей у дусі взаємної поваги, як того вимагає рівність людей. Вихователь, підкреслював він, повинен підготувати дитину до трудового життя, збагатити її розум знаннями. Гострота розуму людини, на його думку, залежить від її природних здібностей, а глибина і обсяг його - від навчання.
Ставровецький писав, що поведінка дітей, їх звички і мислення залежать від правильного виховання у домашніх умовах, від позитивного прикладу батьків.
Видатним філософом і педагогом України вважається Григорій Савич Сковорода (1722 - 1794). Проблемам виховання він присвятив свої твори "Благородний Еродій", "Убогий Жайворонок" та ін..
Церковно-схоластичному і дворянському вихованню Сковорода протиставив його "іннй род воспитания", назвавши його "сродным", тобто приро-довідповідним. У вихованні, твердив він, треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдаровання, бо "воспітаніє...истекает от природа", яка є "самий лучший учитель". Це був новий підхід до виховання.
Сковорода вважав, що виховання повинно відповідати інтересам народу.
Метою виховання, на його думку, має бути підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства. Сковорода підкреслював, що людину характеризують її моральні якості: любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності.
Велику увагу Сковорода приділяв розумовому, фізичному й естетичному вихованню. Розумове виховання допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Людина повинна бути "тілесне здоровою" і благородною, знати музику і народні пісні.
Батьки, казав Сковорода, "суть наши лучшиє учителя". Тих, хто передоручає виховання своїх дітей іншим, він називав "полуотцами" і "полу-матерями". порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда.
Вирішальне значення у вихованні дітей, на думку Сковороди, повинна мати школа, доступна для всіх. В процесі навчання і виховання треба враховувати нахили і здібності дітей, вікові та індивідуальні їх особливості.
Успішне виховання дітей залежить, підкреслював Сковорода, від любові до них, правильних настанов, викорінення поганих звичок. Він пропонував такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади. Виховуючи дітей, необхідно переконувати їх, привчати критично аналізувати свої вчинки, додержуватися твердого режиму, уникати надмірності в одязі, їжі та в житті взагалі.
Г.С.Сковорода збагатив і продовжив кращі традиції народної педагогіки в Україні. Вони вплинули на Т.Г.Шевченка, І.Я. Франка, М.М.Коцюбинського, М.В.Гоголя, письменників, педагогів.
1.3. Виховання в Україні в XIX ст.
Кінець XVIII - початок XIX ст. - тяжкий час в історії України. Російські царі знищили гетьманство, Запорізьку Січ, повністю ліквідували автономію Лівобережжя. Народ України став кріпосним. Кріпацтво гальмувало освіту і спрямовувало виховання дітей та молоді в інтересах українських, польських та російських панів. З прагненням до освіти закріпачених селян панство жорстоко розправлялось, віддавало вчителів і дяків у рекрути.
На землях Східної Галичини і Буковини школи й виховання були полонізовані й онімечені, для дітей селян і ремісників вони були закриті.
У 1845 р. в Києві було засновано Кирило-Мефодіївське товариство, яке виступило проти кріпосного права за створення республіканської федерації слов'янських народів. Члени товариства М.Костомаров, С.Куліш, Т.Шевченко вважали, що без знищення кріпацтва і царизму не може бути справжньої освіти і демократичного виховання народу.
Видатний поет і мислитель Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) в своїх творах закликав до ліквідації кріпацтва і царизму, показував, що народ прагне до знань і вдосконалення. Він гостро критикував виховні недоліки в різних навчальних закладах, заперечував провідну роль спадковості у вихованні дітей.
Освітньо-виховними ідеалами Шевченка були такі риси, як широка ерудиція, висока моральність і працьовитість.
Т.Шевченко високо цінив виховання дітей у сім'ї; прославив жінок-матерів, які вірно розуміли свої благородні материнські обов'язки. Сімейне виховання, на думку Шевченка, треба доповнювати вихованням суспільним, яке знайомить дітей з навколишнім середовищем, дає змогу спілкуватись з дорослими. Таке виховання повинна давати світська загальноосвітня школа за типом гімназії.
Передові педагогічні ідеї, що їх утверджував Т. Шевченко у своїх творах, увійшли до золотого фонду класичної педагогіки.
Микола Іванович Пирогов (1810-1881) - видатний хірург, мислитель і педагог - зробив значний внесок у розвиток нової педагогічної думки. У статті "Питання життя" Пирогов виступав проти станової освіти і виховання молоді. Він писав, що основне завдання освіта і виховання - це насамперед підготувати розумове розвинену людину, а не вузькообмеженого фахівця-чиновника.
Захищаючи у своїй статті ідею людяності у вихованні, Пирогов прийшов до прогресивної парадигми виховного навчання. Значну увагу він приділив моральному вихованню, вихованню чесної, правдивої, щирої людини. Найважливішим фактором морального виховання, вважав Пирогов, є наука, які допомагає людині зрозуміти природу і пізнати себе, розвинути свідомість.
Пирогов писав, що виховання дітей і молоді відбувається скрізь - у сім'ї, у школі, у вищих навчальних закладах, у житті в процесі трудової діяльності. Тому треба дбати про правильне виховання дітей, особливо в сім'ї, і тут велика роль належить жінці-матері.
Важливим фактором морального виховання Пирогов називав дисципліну, але засуджував тілесні покарання, що негативно впливають на нервову систему дитини, принижують її людську гідність. Як виняток в окремих випадках до окремих учнів і з дозволу педагогічної ради гімназії можуть бути застосовані тілесні покарання. Це була певна непослідовність Пирогова в питанні дисциплінуванні учнів, але в цілому його педагогічні погляди заслуговують уваги.
В Україні з інтересом були сприйняті ідеї видатного вітчизняного педагога Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1870) - засновника педагогічної думки і народної школи.
Заслуга Ушинського полягає в тому, що науку про навчання та виховання він розглядав у тісному взаємозв'язку з філософією, історією, фізіологією, психологією та педагогічною практикою.
Щоб правильно виховувати людей, писав Ушинський, треба знати історію людства та історію виховання.
У розвитку педагогіки і психології велике значення мав твір К.Д. Ушинського „Людина як предмет виховання”, в якому розглядався розвиток почуттів, сприймань, пам'яті, уваги, уявлень, мислення, емоцій, мови під час навчання та виховання.
К.Д. Ушинський вважав ідею народності виховання як найважливішою соціальною і педагогічною проблемою. Складовою частиною гармонійного розвитку людини є моральне виховання, підкреслював Ушинський. Моральне виховання людей треба починати з малих років. Мета його - розвивати в дітях кращі риси і почуття: патріотизм і гуманізм, любов до праці та дисциплінованість, чесність, правдивість, почуття обов'язку і відповідальності, власну гідність і скромність, твердість волі і характеру.
К.Д. Ушинський вказував на необхідність посилення вимогливості до дисципліни учнів, але застосовувати при цьому потрібно не фізичні покарання. а правильні педагогічні методи (переконання, запобігання неправильній поведінці, заохочення, особистий приклад учителя, правильний режим навчання тощо).
Найкращим засобом морального виховання К.Д. Ушинський вважав фізичну працю, яку треба поєднувати з працею розумовою. Метою виховання є підготовка людини не до щастя, а до трудового життя. Педагогічна спадщина К.Д. Ушинського відіграє велику роль в розвитку сучасної української освіти і виховання.
Під впливом передових педагогічних ідей Т.Шевченка, М.Пирогова, К. Ушинського та інших українських мислителів і педагогів в Україні розвивалась демократична педагогічна думка, представниками якої були І.Я.Франко, М.М.Коцюбинський, Л.Українка та ін.
Іван Якович Франко (1856-1916) у своїх творах засуджував соціальну і національну дискримінацію в галузі освіти та виховання, муштру та фізичні покарання учнів.
У статті "Наші народні школи і їх потреби" Франко писав, що метою і завданням освіти та виховання є правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів. Важливими засобами виховання він називав народну творчість і художню літературу. Велику роль у сімейному вихованні відводив матері, яка повинна створювати всі умови, в яких би діти росли здоровими і одержували б правильне моральне виховання.
Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913) гостро засуджував соціальні причини культурної відсталості України. Він виступав проти втручання церкви і духовенства в світське життя людей, у шкільні справи, вимагав запровадити в школах навчання та виховання рідною мовою.
Великого значення Коцюбинський надавав трудовому вихованню дітей і молоді, вважав за потрібне привчати їх до трудової діяльності на користь суспільства. Твори М.Коцюбинського мають певне значення також і для правильного сімейного виховання.
Леся Українка - Лариса Петрівна Косач-Квітка (1871-1913) написала багато творів, в яких гостро критикувала всіх, хто перешкоджав розвитку народної освіти, правильному навчанню і вихованню дітей і молоді. Вона показала тяжке життя народних вчителів, які залежали від духовенства та багатіїв, виступала за навчання дітей українського населення в школах їх рідною мовою. Твори Лесі Українки є кращими підручниками для виховання дітей, для розвитку в них патріотизму і гуманних почуттів.
1.4. Виховання в УРСР
Революція 1917 р. зруйнувала в Україні державну систему виховання дітей та молоді, яка відповідала інтересам російського царизму, буржуазії та поміщиків. Почався складний період анархії та соціальних перетворень. В період 1917-1920 рр. деякі учителі і учні брали участь у боротьбі за Центральну Раду, гетьманщину, радянську владу або анархію. Брат йшов на брата. син - на батька. Кожна людина відстоювала свої ідеали, які їй були до вподоби, часто застосовуючи для цього зброю. Після встановлення Радянської влади в Україні почались революційні перетворення в усіх галузях життя, зокрема в галузі освіти і виховання
Уряд Української РСР видав ряд декретів про народні освіту і школу:
про відокремлення церкви від держави і школи від церкви (січень 1919); про скасування плати за навчання в школах (березень 1919); про запровадження української мови в школах (вересень 1920).
Для освіти і виховання дітей в соціалістичному дусі відкривались дошкільні заклади, загальноосвітні школи, технікуми, вищі навчальні заклади. Крім масових загальноосвітніх шкіл були відкриті робітфаки, профшколи, дитячі трудові колонії.
Але значна частина вчителів буржуазної школи вороже зустріла встановлення радянської влади в Україні, не хотіла працювати в радянській школі. Їх треба було перевиховувати і готувати нові кадри вихователів.
В основу перебудови навчально-виховної роботи в школі було покладено вказівки В.І.Леніна про виховання молоді в дусі комуністичної моралі, матеріалістичного світогляду, радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму
У виховній роботі з учнями велику допомогу подавали вчителям органи учнівського самоврядування - учкоми. а також комсомольські організації. У 1930 році учнів-комсомольців в Україні було 15 тисяч.
У 1922 р. була створена піонерська організація, яка відіграла велику роль у комуністичному вихованні підростаючого покоління. Наприкінці 1930 року в Україні кількість юних піонерів складала близько одного мільйона. Вони намагалися бути в школах зразковими учнями і добре поводитися. В Україні створювалися позашкільні дитячі заклади : Палаци і Будинки піонерів, піонерські клуби, дитячі технічні й агробіологічні станції, туристичні бази, будинки художнього виховання дітей, дитячі бібліотеки, кінотеатри, дитячі ігротеки. дитячі залізниці та ін. Все це сприяло моральному, естетичному, розумовому, фізичному вихованню дітей.
В Україні у 30-х роках було багато майстрів педагогічної справи:
П.С.Горбатий на Київщині, Н.М.Моложава на Полтавщині, О.М.Бондаренко на Вінниччині, П.Г.Сагарда на Черкащині та багато інших.
Але найвідомішим педагогом України став Антон Семенович Макаренко (1888-1939). Новаторська педагогічна діяльність А.С.Макаренка особливо проявилась, коли він керував трудовими колоніями для неповнолітніх правопорушників. У житті колоній-комун було багато нового і корисного для виховання дітей: сувора і свідома дисципліна, організованість, розумна "воєнізація" без муштри, військово-спортивні ігри. виховні традиції - честь комуни, честь кожного загону, честь колективу тощо. А.С.Макаренко досить широко і правильно визначив завдання розвитку дітей і молоді: фізичне, розумове, естетичне, моральне, трудове виховання і політехнічне навчання.
У своєму творі "Педагогічна поема" він переконливо показав значення фізичного виховання дітей і молоді, розглядаючи його як складову частину всебічного розвитку людини. Він накреслив шлях фізичного загартування організму дітей і молоді: створення для них відповідних санітарно-гігієнічних умов, додержання правильного режиму життя і режиму харчування, добра організація відпочинку, широка програма фізичного виховання.
АС. Макаренко приділяв велику увагу розумовому вихованню дітей і молоді, удосконаленню педагогічного процесу в школі. Як педагог-психолог він глибоко аналізує усі явища педагогічного процесу: підготовку вчителя до уроків, процес навчально-виховної роботи на уроках, вияв здібностей, професійних нахилів тощо.
А.С.Макаренко вміло розв'язав багато важливих питань морального виховання: суспільство і особа, колектив і особа, свобода і необхідність, право і обов'язок, авторитет і влада, повага і вимогливість до людини та ін.
Особливого значення він надавав вихованню в дітей і молоді почуття патріотизму, обов'язку перед народом і батьківщиною.
Виховання в дітей і молоді свідомої дисципліни Макаренко розглядав в тісному зв'язку з вихованням волі, мужності й характеру. Він розробив корисну методику дисциплінування: переконанням, поясненням, громадською думкою, авторитетом старших, особистим прикладом педагогів і батьків, добрими традиціями школи, чітким режимом і внутрішнім розпорядком у школі, різними формами заохочення і покарання (крім фізичного).
У педагогічній системі А.С.Макаренка особливе місце займає трудове виховання дітей і молоді, підготовка їх до життя і практичної діяльності. Трудове виховання, вважав Макаренко, це важливий засіб всебічного розвитку людини, формування нової особистості.
Заслугою А.С.Макаренка є його вчення про виховання дітей і молоді в колективі, через колектив і для колективу. Головну роль у колективі дітей і молоді, на його думку, повинно відігравати провідне ядро колективу - піонерська і комсомольська організації.
Макаренко доказав на практиці, що справжній колектив е великою силою у вихованні. Правильне життя учнівського колективу складається з таких компонентів: система самоврядування і самообслуговування; система ролей і правил поведінки, традиції; система відповідальності і стимулювання; система відносин; система дозвілля.
А.С.Макаренко надавав великого значення вихованню дітей у сім'ї. На першому міста у вихованні дитини стоять, підкреслював він. батьки. "Книга для батьків" і "Лекції про виховання дітей" Макаренка мають велике значення і тепер, в сучасній Україні.
Педагогічна спадщина А.С.Макаренка багата й різноманітна, вона має велике значення для розвитку світової педагогічної науки.
Науковий інтерес до педагогічної діяльності А.С.Макаренка виявляв український психолог і педагог Григорій Григорович Ващенко (1878-1967). Він був професором Полтавського інституту народної освіти, а з 1945 року працював в Українському вільному інституті в Мюнхені (Німеччина). Г.Г, Ващенко писав, що у виховної системи А.С.Макаренка велике майбутнє, а колонія ім. М.Горького дійсно виховує з дітей-правопорушників корисних громадян з певними трудовими звичками і робочою дисципліною.
Г.Г. Ващенко розв'язує проблеми українського національного виховання в працях "Виховний ідеал", "Виховання волі та характеру", "Виховання любові до Батьківщини", "Тіловиховання як виховання волі та характеру", "Основи естетичного виховання", "Виховна роль мистецтва" та ін. Він написав понад 50 наукових праць у галузі педагогіки, психології та богослов'я.
Заслуга Г.Г. Ващєнка полягає в тому. що він всебічно проаналізував та узагальнив основні етапи розвитку української духовності з найдавніших часів до середини XX ст., виявив провідні виховні традиції та ідеали на кожному з цих етапів.
Г.Г.Ващенко намагався створити концепцію, програму і методику національного виховання ще тоді, коли обриси незалежної України і не проглядалися.
1.5. Виховання в Україні в період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)
Протягом перших місяців війни німецько-фашистським загарбникам вдалося захопити значну частину території України. Виховна система соціалістичного суспільства зазнала суворого іспиту.
Окупувавши Україну, фашисти так і не змогли примусити людей працювати на себе, в селах не було кому орати і сіяти, збирати врожай - чоловіки билися на фронтах, а жінки та підлітки, які ще не померли з голоду, насильно вивозились до Німеччини.
В українських селах з першого й до останнього дня окупації йшло полювання за підлітками, які відмовлялись їхати до Німеччини. Ловили й заковували в колодки-гольцшуги навіть п'ятнадцятирічних хлопчиків Головними методами виховання в окупантів були розстріл на місці, знищення цілих сіл або народів (наприклад, єврейського).
Багато вчителів та учнів старших класів вступали до Червоної Армії, партизанських загонів, підпільних груп та організацій.
Проти німецько-фашистських окупантів боролися комсомольці та навіть піонери. В пам'яті українського народу назавжди залишилися учасники підпільних груп "Молода гвардія" в Краснодоні (в Донбасі), "Партизанська іскра" в с. Кримка (на Одещині), "Нескорена полтавчанка" (в Полтаві), "За Батьківщину" (в Одесі) та багато інших.
В умовах жорстокої окупації Західної України молодь вступала до Української повстанчеської армії (УПА). Її загони боролись проти фашистських грабіжників, польської національної армії, відстоювали незалежність своєї землі, українських юнаків і дівчат від насильного вивезення до Німеччини.
Діти, евакуйовані з України, навчались під час війни у школах Росії, Туркменії. Казахстану та інших східних республік Союзу. Багато юнаків та дівчат добровільно працювали замість дорослих на заводах і фабриках, допомагали здобути перемогу над ворогом.
Після визволення України від німецько-фашистських окупантів почався новий етап у вихованні дітей та молоді. У навчально-виховній роботі з учнями широко висвітлювалися героїчні подвиги молодих захисників України. трудові подвиги юнаків та дівчат, посилювалось політичне і трудове виховання дітей і молоді.
1.6. Виховання в Україні у післявоєнні роки
Після війни в Україні почалися перетворення в економіці, культурі та освіті, загострилися соціальні та національні проблеми. Сільське господарство перебувало у катастрофічному стані: чоловіків в селах майже не було, всі роботи виконувалися жінками та підлітками. Виховання полягало в тому, щоб примусити людей працювати від світанку до заходу сонця за невелику платню. Суворі заходи застосовувалися до тих. хто не виходив у поле чи таємно збирав з нього для себе пшеничні колоски. У 1946 році після сильної посухи почався голод, молодь утікала до міста, а солдати після служби в армії не хотіли повертатися в рідні села.
У післявоєнні роки поліпшується робота піонерських і комсомольських організацій в школах, посилюється увага до ідейно-політичного та трудового навчання. Створюються класи і школи з виробничим навчанням; було запропоноване вивчення основ промислового і сільськогосподарського виробництва, виробнича практика учнів старших класів на заводах, фабриках, у колгоспах і радгоспах.
У 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР", в якому були визначені завдання радянської школи в період переходу від соціалізму до комунізму та виховання нової людини - будівника комуністичного суспільства.
На XXI з'їзді КПРС (1959 р.) була прийнята нова Програма КПРС, яка стала основою народної освіти і комуністичного виховання підростаючого покоління. Там були записані завдання виховання народу: формування наукового світогляду, утвердження комуністичної моралі, трудове виховання, всебічний розвиток людської особистості, подолання пережитків капіталізму в свідомості й поведінці людей, викриття буржуазної ідеології, виховання людей в дусі радянського патріотизму і соціалістичного гуманізму.
Завдання виховання учнів радянської школи було визначене моральним кодексом будівника комунізму. Кожен випускник школи повинен був поєднувати в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість.
У 1970 р. Рада Міністрів СРСР схвалила важливий документ - "Статут середньої загальноосвітньої школи", в якому було визначено принципи організації навчально-виховного процесу в школі: вказано обов'язків учнів; визначено завдання, права і обов'язки вчителів та керівників школи (директора та його заступників з навчальної і виховної роботи).
В Україні підготовку вчителів шкіл здійснювали 8 університетів, 32 педагогічні інститути, 40 педагогічних училищ, а також частково інші вузи. За період з 1959 по 1967 рр. в них було підготовлено понад 70 тис. учителів.
Серед учителів і вихователів шкіл того часу відомим було і є зараз ім'я В.О.Сухомлинського.
Василь Олександрович Сухомлинський (1918 - 1971) - видатний педагог України, новатор у шкільній праці. Павлиська школа, якою він довгі роки керував, стала справжньою науковою лабораторією, де успішно застосовувалась розроблена ним система виховання. Серед літературної спадщини Сухомлинського найбільше значення мають твори "'Праця, і моральне виховання" (1962), "Павлиська середня школа" (1968), "Серце віддаю дітям" (1969), "Народження громадянина" (1971), "Методика виховання шкільного колективу" (1971) та ін.
Тези педагогічної концепції Сухомлинського такі:
педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для учителів, і для батьків;
добрий учитель - це людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить в них;
учитель повинен знати науку і свій предмет, знати психологію і педагогіку; він повинен бути майстром своєї справи;
учитель працює на майбутнє;
основа виховної роботи: дитина повинна знаходити радість у труді, в збагаченні свого знання, у створенні матеріальних і духовних цінностей для людини;
повинен існувати зв'язок між розумовим і моральним вихованням;
виховний ідеал школи - всебічно і гармонійно розвинута особистість.
В.О.Сухомлинськнй вважав, що виховання повинно ґрунтуватись на зміцненні у дитини усього найкращого, а недоліки викоріняються самі по собі.
Педагогічна творчість В.О.Сухомлинського має велике значення для вихователів усіх часів і народів.
1.7. Проблеми виховання в незалежній Україні 90-х років
З 1985 р. у радянській Україні почався новий період розвитку суспільства - період перебудови, гласності і плюралізму думок.
У 1986 р. сталась велика трагедія для України - чорнобильська катастрофа; завдяки самовідданим і героїчним діям пожежників і військовослужбовців вдалось загасити палаючий атомний реактор і спорудити з бетону "саркофаг". За деякими даними в Україні постраждало більше 12 мільйонів чоловік. Невидимий ворог - радіація - завдала великої фізичної і моральної шкоди суспільству. Молодь, яка працювала у Чорнобилі, і через 10 років боїться заводити дітей. Екологія на більшій частині території України вимагає значного поліпшення.
В школах стало запроваджуватись екологічне виховання дітей.
В 1991 р. почався розпад Союзу РСР - республіки кинулися до незалежності. Україна стала незалежною і суверенною державою. У республіці почались реформи: політична, економічна, реформа освіти. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") та національна програма "Діти України" мали захистити дитинство від негативних впливів, незважаючи на трудності сьогодення.
Реформа освіти в Україні була сформульована у "Законі України про освіту", який було прийнято у 1996 р.
Закон формулює мету освіти і виховання: "...всебічний розвиток людини як особистості і вищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадянських здібностей до свідомого соціального вибору".
З перетворенням України на самостійну державу стала проблема реформування змісту виховання дітей та молоді, вироблення концепції національного виховання.
Головною метою національного виховання є "...набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистих рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури" [44].
Пріоритетними напрямами реформування виховання є:
формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати для розквіту держави, готовності її захищати;
забезпечення духовної єдності поколінь;
формування високої мовної культури;
прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;
виховання духовної культури особистості;
утвердження принципів загальнолюдської моралі;
формування творчої, працелюбної особистості;
забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді;
виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи,
правами людини та її громадянською відповідальністю;
забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості
особистості;
формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;
розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення
умов й самореалізації;
формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин [44].
Ці напрями виховання дітей і молоді є занадто глибокими і всеохоплюючими. Дійсно, в Україні крах колишньої системи залишив порожнечу, яка потребує заповнення саме таким вихованням. Але у більшості вчителів шкіл до цінностей, заснованих на матеріалістичній або на якійсь іншій ідеології, нема більше довіри.
Проблеми злиднів, злочинів, розлучення та занепаду сім'ї, алкоголізму, наркотиків, СНІДу, самогубства підлітків, насильства та проституції загострюються. Щоб їх вирішити, треба насамперед підняти економіку, покращити життя кожної сім'ї, забезпечити школу і вчителів всім необхідним для нормального існування.
Масова комп'ютеризація ставить нові завдання щодо виховання школярів і студентів.
Отже. для розвитку проблеми національного виховання потрібно на всіх рівнях не забувати про здоровий глузд і знати, від чого треба вберегти дитину. що їй потрібно прищеплювати, щоб зробити з неї всебічно розвинену особистість, корисну нашому суспільству.
|
|
|