Виховна робота

6.4 Самостимуляція
Перед тим, як приступити до формування якоїсь риси характеру або до усунення негативної звички, наприклад, куріння, вживання алкоголю тощо, людина повинна поставити собі питання: навіщо мені це потрібно, яку користь з цього я буду мати? Тобто людина повинна мотивувати і поставку мети, і своє прагнення досягти цієї мети. Одним з найважливіших мотивів е інтерес до справи, інтерес до самовиховання. Виробленню стійкої мотивації сприяють відповідна література, поради батьків, учителів, друзів. Необхідно уяснити, чого можна досягти в результаті, наприклад, дихання чистим повітрям або освоєння правил хорошої поведінки. Десятки-сотні позитивних прикладів повинні бути перед очима. Тільки після цього можна приступати до самовиховання. Виконуючи план самовиховання, треба думати про наслідки його виконання. Це також сприяє виробленню відповідної самостимуляції. Самостимуляція підвищується, коди людина з усього навколо себе буде вибирати тільки позитивне і знаходити в житті завдяки цьому цікаве, радісне, приємне, тобто те. що приносить задоволення і втіху. Самостимуляція використовує такі прийоми, як самопереконання, самонавіювання, самопримушення. Самопереконання - це дискусія людини з собою, висунення доказів «за» і «проти», порівнювання їх з метою визначення найбільш правильного шляху в самовихованні. Переконати себе - значить доказати собі цінність того чи іншого вчинку і свідомо виконувати моральні норми. Самопереконання базується на високій свідомості і моральних мотивах діяльності людини. Негативних рис характеру (особливо моральних) позбутися нелегко. Тут треба орієнтуватися на кінцеву позитивну мету, якої можна досягти в процесі самовиховання, при цьому не слід раз у раз докоряти собі та створювати таким чином комплекс неповноцінності. Навпаки, треба переконувати себе. тобто утверджуватися в думці, Ідо Вам під силу і все вдасться. Численні експерименти підтверджують позитивний вплив самопереконання, за допомогою якого людина навіює віру в себе, впевненість у своєму талані. Самопереконання в необхідності змінювати свої звички легше відбувається у розумної, наполегливої і терплячої людини. Нерозумна й слабовільна людина не буде займатись самовдосконаленням, їй все подобається, аби тільки нічого не робити. Така позиція - не рідкість серед молодих людей. Як часто підлітки ''повчають» один одного: «Справжній чоловік палить і п'є горілку, презирливо ставиться до фізичної роботи». Різновид такого ставлення - надзвичайно шкідливе переконання, що всі, хто має інші, ніж я, навички, - ненормальні або ж. принаймні, не «сучасні» люди. Ці думки негативно впливають на розвиток усієї особистості. Тому таким індивідам треба позбавитись упередженості за допомогою самопереконання. Молода людина, яка хоче розвивати свою особистість, повинна дотримуватися двох принципів: 1. Не засуджуй і не заперечуй того, чого не знаєш. 2. Намагайся все пізнати і тільки тоді складай свою думку. Самопереконання іноді відбувається у формі самокритики – важливого регулятора поведінки, вимогливості до себе, відношення до успіхів й невдач. Мета самокритики - явне тестування напрямків, методів, прийомів самовиховання, наскільки вони відповідають вимогам навчальної або іншої діяльності. Щоб зробиш відповідний вибір, необхідно об'єктивно оцінювати ідеї і чітко ураховувати критерії або обмеження, які визначають практичні можливості застосування нових ідей, методів самовиховання На шляху самокритики постають деякі перешкоди. По-перше, побоювання бути .занадто агресивним. Часто батьки й вчителі вчать дітей, що критикувати - значить бути неввічливим. Сьогодні навіть найближчі друзі, керуючись міркуванням «чемності й такту», нечасто говорять одне одному про неправильні вчинки в поведінці або ж негативні риси характеру. Це стримує формування в підлітка важливої якості - самокритичності. Другою перешкодою для розвитку самокритики є невміння критикувати чужі дії та вчинки - людина боїться, що їй зразу ж відплатять ще більшою критикою або відвернутися від неї. Не уміючи, критик;, вати іншого, людина тим більше не хоче критикувати себе. Третьою перешкодою на шлях)- розвитку самокритики е переоцінка власних ідей. Коли людині щось подобається або вона чогось досягла, то з іншими людьми вона не хоче ділитися. І чім вище тривожність людини, тіш глибше вона приховує свої успіхи в самовихованні від стороннього впливу. Самопереконання має тісний зв'язок з самонавіюванням, коли слово адресується емоціям, завдяки яким активізується уява, розкривається механізм несвідомого. Самонавіювання діє ефективніше, коли людина сприймає своє слово або почуття без критичного до нього ставлення, тобто коли воно не розходиться з актуальними потребами, поглядами, інтересами людини. Особливо сильно на людину впливають нові враження у стані позитивних емоцій. Якщо людина зтикається лише з неприємним у своєму житті, нецікавою навчальною дисципліною, несимпатичним вчителем, то це набагато в чому залежить від неї самої. В кожному предметі, у кожній людині, в кожній події при бажанні завжди можна знайти щось цікаве й радісне. Можна навіяти собі позитивне ставлення до навчання, можна спілкуватися з розумними людьми. Лише тоді учень досягає того, що кожне завдання і кожна зустріч з вчителем будуть цікавими і навіть радувати його. Самонавіювання - це самокероване збудження свідомості за допомогою почуттів. Це центр управління зв'язком між свідомим і несвідомим мисленням. За допомогою самонавіювання домінуючі думки проходять у підкорку і впливають на неї. Повторюючи вголос формулу-бажання. людина збуджує розумові рефлекси і «переправляє» мрію у реальність. Повторення - мати вчення. Розуміння цього класичного принципу - головне в практиці самонавіювання. Щоб контролювати і направляти почуття на удосконалення особистості, людині потрібні постійність і наполегливість. Якщо мова йде про самовладання, то треба поступово і наполегливо відвикати від внутрішніх емоційних вибухів. Зокрема, варто навіяти собі принцип: «Не хвилюватися через те. чого я змінити не можу». Самонавіювання - це сила, яка діє в просторі свободи психіки. Воно збільшує ймовірність одного з можливих станів за рахунок інших. Самонавіювання несвідомо перерозподіляє внутрішні резерви і робіть найкращий вибір. Свідомість «розгойдує» несвідоме, йде перебір варіантів. Це нагадує процес пригадування. Коди людина намагається пригадати слово або ім'я давнього знайомого, вона розгортає заховану, згорнуту форму свого значення. І завдяки внутрішнім зусиллям несвідоме нарешті видає правильну інформацію. Методика самонавіювання включає таке. 1. Треба залишитися на самоті в спокійному місці (краще за все в ліжку перед сном); закрийте очі та повторюйте формулу-бажання. Треба повірити в те. що бажання здійсниться, удосконалення особистості відбудеться. 2. Повторюйте форму-бажання увечері й уранці, доки не побачити те. що Ваша поведінка дійсно змінилась на краще. 3. Помістіть аркуш з Вашими письмовими формулами - бажаннями на видному місці - так, щоб Він постійно був у Вас на очах, коли Ви будете займатися вправами. 4. Не забувайте, що самонавіювання допоможе Вам керувати несвідомим тільки тоді, коли Ви будете читати формули-бажання «з душею», з вірою. Отже, самонавіювання може стати добрим помічником у розв'язанні проблем самовиховання, воно продовжується в аутотренінгу і самогіпнозі. Якщо процес самовиховання натикається на стіну протидіяння у внутрішньому світі людини, то в цьому випадку потрібно застосовувати метод самопримушення. Самопримушення - це не дуже приємне самостимулювання, яке іноді викликає в людини негативні емоції, переживання своєї провини, незадоволення своєю поведінкою тощо. Якщо таких незадоволень безліч, але все ж таки треба удосконалюватися й виникає думка: «Дивись, ось він може, він молодець, він займається собою, а Ви... «, то людина попадає у парадоксальний стан: розум є. а волі не вистачає: Щоб мобілізувати волю, можна, наприклад: щодня примушувати себе робити щось важке, хоч дрібницю, робити яку зовсім не хочеться; створювати собі всілякі стимули, вдаватись до хитрощів, щоб прив'язати нецікаве до цікавого, неприємне до приємного, важке до легкого; нав'язуючи суворий ритм, ставити себе у безвихідні положення, сердитися на себе й карати і, навпаки, всіляко надихати, заохочувати; жити в постійному фанатичному самонавіюванні: «Я вольова людина, для мене немає нічого неможливого, я все можу подолати». Але не вісім людям ці поради допомагають. На більшість вони діють короткочасно, спочатку підбадьорюють, а потім забуваються. Щоб примусити себе стати вольовим, треба повірити в те. що в кожної людини е сила волі. «Безвільна» людина - це та, яка в даний момент має віру, що вона безвільна, а «вольова» - та, яка вірить, що вона вольова. У різних людей - різна віра в себе, неоднакова здібність до самонавіювання. Є люди, які звикли діяти плідно і цілеспрямовано на фоні труднощів, вони постійно примушують себе і досягають позитивних результатів у самовихованні, інші перебувають під впливом емоцій - позитивний настрій стимулює їх до рішучих дій, а негативні переживання знижують активність. Тому для другої категорії треба примушувати створювати на фоні добра, краси, насолоди. Такі люди повинні навчитися жити з собою в злагоді. Перемагати себе як ворога, вживати круті, надзвичайні заходи не для кожної людини підходить, жорстке самопримушування - винятковий метод, На світі є два види необхідності: зовнішня і внутрішня. Зовнішня необхідність для учня - «треба робити уроки», «треба займатись самовихованням», «треба виконувати свої обов'язки» та ін. Внутрішня необхідність - це бажання, хотіння, які постійно про себе нагадують. Недисциплінованому школяру часто хочеться виправити свою поведінку, а коли його примушують й кажуть: треба, треба, то хотіння десь зникає, а залишається зовнішня необхідність як насильство над особистістю. Непосидючий Юрко заявив вчителю: «Якщо б мене не примушували, я б став відмінником і слухняним учнем».
© 2004 Академия гражданской защиты Украины