|
|
Економічне виховання - процес формування у людини сучасного економічного мислення, почуття бережливого хазяїна, працелюбності, старанності, діловитості, організованості і завзятості.
Економічне виховання в сучасний період - актуальна проблема як для дітей, так і для дорослих. Важкий шлях до незалежності України супроводжується економічними кризами, невпорядкованістю економічних відносин, невміння багатьох людей переорієнтовуватись на нові принципи економічної різноманітності.
Для відбудови економіки держави, для грамотного вирішення великих і малих економічних завдань треба серйозно займатись економічним вихованням підростаючого покоління, і насамперед здійснити перелом у відношенні до трудової діяльності, ресурсів держави, до господарювання, до державної, комунальної і приватної власності. Велику кількість цих питань доводиться вирішувати вперше. В Україні дуже малий досвід нових ринкових відносин і вже чимало накопичено „досягнень” шкідливої і ворожої народу економіки.
Економічне виховання людини починається в сім'ї. Сім'я формує перші враження і принципи економічного, раціонального ставлення до предметів, продуктів, фінансів, свого та чужого часу.
У зв'язку з цим варто звернути увагу батьків на те, як навчити дітей змалку правильно розпоряджатися грішми. В деяких сім'ях раз на місяць всі її члени, включаючи дітей, спільно вирішують фінансові проблеми, обговорюють список речей, які і кому з членів родини треба купити в першу чергу. Це відучує дітей егоїстично наполягати на задоволенні їх бажань, що має надзвичайно велике значення для їх подальшого економічного виховання.
У сім'ях, де думають про економічне виховання, діти регулярно одержують незначну суму кишенькових грошей, які вони витрачають на свої шкільні догреби, ласощі та ін. Батьки привчають дітей заощаджувати гроші для вирішення серйозних фінансових проблем, таких, як придбання цінної речі, проведення відпустки на березі моря та ін. Батьки заохочують дітей працювати під час канікул, а зароблені гроші діти витрачають на здійснення давнього свого бажання, наприклад, придбання велосипеда, магнітофона, фотоапарата тощо.
Проте в багатьох сучасних сім'ях не вистачає фінансів, а діти не розуміють складних умов і вимагають від батьків модного одягу, музикального центру, грошей для задоволення своїх егоїстичних потреб. Буває й так, що батьки часто не вимагають від дітей, що вже працюють, регулярних внесків у сімейний бюджет. Така безконтрольність призводить до того, що молоді .люди бездумно витрачають або пропивають великі суми грошей, а сім'я зазнає економічних труднощів. Одружившись, такі хлопці і дівчата виявляються нездатними належним чином організувати економіку сім'ї.
Економічне виховання починається з розвитку в дитини економічного мислення, почуття бережливості і раціональності витрат. Кожна дитина повинна вивчати своє економічне життя, думати про те, що нічого в світі не буває1 безкоштовно, даром. Природа і суспільство дає людині матеріальні блага в борг, і за це треба платити своїм трудом, ставленням, вдячністю.
Більшість підлітків і юнаків не утруднюють себе думками про те. в яку суму обходиться державі безкоштовне навчання в школі або який відсоток з сімейного бюджету батьки витрачають на одяг школяра, підручники, зошити тощо. Незнання породжує егоїзм та почуття невдячності.
Навіть освічені батьки вважають, що дитині не обов'язково знати, де і як вони заробляють гроші, як розподіляють їх між членами сім'ї. Прийде пора, кажуть вони, і діти почнуть самі заробляти і витрачати гроші.
Можливо, в школі старшокласники одержують деяку економічну інформацію щодо організації якогось свята, ремонту класу або подарунків вчителю.
Школи вже переходять на підручники, які учні повинні купувати за свої гроші, в ряді шкіл кінчається час безкоштовного навчання - :за все треба платити, все треба рахувати. На жаль, нема ще у нас цікавих підручників або просто книжок про економічне виховання школярів. Навіть підручники з математики не розвивають в учнів економічно-математичного мислення. А ледащій розум схоплює тільки зовнішнє в житті і не в змозі збагнути суті економічних явищ, які сьогодні хвилюють і сім'ю, і школу. Не навчившись глибоко продумувати ситуацію, знаходити найоптимальніше вирішення у виборі економічно доцільних засобів, випускники шкіл і вузів не можуть вважати себе підготовленими до життя.
Сила економічного мислення - у зв'язку йога з практикою, з повсякденністю, з тими настроями, які панують в суспільстві. Був час, коли громадська свідомість не дуже утруднювала себе економічними завданнями. Економікою займалася держава, вона планувала, регулювала і розподіляла заробітну плату, старанно враховувала доходи населення. Тепер кожний має право на заробітну плату не нижче тієї, яка визначена законом. Заробляй скільки зможеш, але сплачуй регулярно податки. Прийшла пора особистої економіки, кожний робітник повинен рахувати, зіставляти бажане і можливим. Життя руйнує старі стереотипи в мисленні і пропонує людині нові варіанти економного господарювання й особистої поведінки.
Економічне виховання молоді суттєво ускладнюється тому, що в суспільстві є велика кількість непрактичних людей, які десятки років думали і працювали для держави - це було престижно. Державна і політична пропаганда навіювала, що егоїзм, прагматизм, прагнення жити в комфорті, мати приватну власність - це буржуазні пережитки. Приймались закони, які забороняли приватну власність, підприємництво, валютні операції, спекуляцію тощо. Діти вчили пісню «Раніш думай про Батьківщину, а потім про себе...», виростали і ставали нездатними вирішувати елементарні економічні проблеми і питання особистого благополуччя. Тепер суспільству потрібні люди економічного, прагматичного складу розуму, які б будували і сімейний, і державний добробут.
Нове економічне мислення не можна виховувати відразу. Воно виробляється інтелектуальним трудом, великим напруженням думки щодо оновлення знань, позбавлення догм старої ідеології та економіки.
Важко привчити юнака або дівчину до економічних дій і вчинків. Легше - до марнотратства. Це відбувається тому, що дитина не усвідомлює, чому мати економить кожний сірник або кожну копійку, а батько регулярно змінює прокладки у кранах, щоб не капала вода, або вимикає електроприлади, які зараз не потрібні. Школяру треба роз'яснити без зайвого крику берегти свої речі та навчальне приладдя і як слід економко витрачати електроенергію і тепло в класі, чому не можна кидатися крейдою і дряпати парту. В школі обов'язково потрібні уроки економічної культури. Учитель повинен повсякденно відмічати учнів, які поводяться найбільш раціонально, економічно, по-хазяйські.
Важливим напрямком економічного виховання є розвиток уміння берегти час, раціонально його використовувати. Безумовно, розвивати це вміння треба з дитинства, але батьки не турбуються про корисні звички своєї дитини, дозволяють їй більше погратися, побільше подивитися телевізор або слухати весь день якусь музику. Можна зрозуміти таких батьків, які кажуть, що прийде час, коли їх діти будуть жити за годинником, а зараз хай собі розважаються, тільки б нікуди не ходили й не заважали матері готувати їжу, а батькові - дивитись футбол або читати газету.
В результаті в сім'ї виростає людина, яка не вміє розпорядитися своїм часом: спочатку вона запізнюється на уроки, а потім на роботу, вона не цінить ні свій , ані чужий час, проводить день в пустопорожніх балачках, нічого не роблячи корисного ні для себе, ані для сімўї, ані для суспільства.
Для школяра, студента час є головним резервом і матеріальною цінністю. Навчальний труд виконання домашніх завдань і господарських обов'язків, прогулянки і спорт, зустрічі з друзями і відвідування концертів, прийом їжі і сон - все належить обліку, регламентації та науковому плануванню залежно від індивідуальних і статевих особливостей. Економія часу в одній справі створює умови .для виконання інших, більш важливих, справ. Уміння зберігати. змістовно наповнювати час - ознака працьовитості, практичності людини.
Ні для кого не повинно бути якимось відкриттям. що як дитину, так і дорослу людину треба привчати до економії вільного часу. Вільний час – велика цінність особистості і критерій її самосвідомості. Дослідження свідчать: хто не мас звички цінувати час дозвілля, той, як правило. не вміє точно його розподіляти в навчанні і на роботі. Безгосподарність у духовному житті негативно відбивається на соціально-політичному становищі суспільства. Це саме і спостерігаємо зараз, коли бездуховність підточує економічне здоров'я суспільства. Бездіяльне існування ще нікого не зробило багатим і щасливим Тільки економічно цілеспрямований труд, радісна творчість дають людині щастя і незалежність.
Велике навчальне навантаження часто стає причиною стомлення і розгубленості учня. Намагаючись підстрахувати себе від помилок і необачності, він проявляє повільність, розтягує час, відволікається на другорядні завдання, шукаючи привід, щоб нічого не робити. Учитель відразу не може визначити, про що думає такий учень, але його лінощі розпізнаються по очах і жестах.
Вихователь може розвинути у вихованця почуття часу за допомогою спеціальних вправ, наприклад, розпізнавати час з точністю до декількох хвилин, а також називати пріоритети у виконанні домашніх завдань або термінових справ. Тут важливо дотримуватися правила: не можна відкладати важливі справи, але й не можна перетворювати всі справи в термінові.
Економічне виховання може усунути недоліки характеру людини, якщо навіяти їй: складне завдання розв'язуй зразу ж, як тільки воно усвідомлене. Навіть тоді, коли зовсім немає настрою, не хочеться за нього братися, все ж таки треба розподілити завдання на елементи і розпочати вирішувати найпростіші елементи, а вже потім переходити до більш складних питань. Успіх в малому забезпечує перемогу у великому.
Для оцінки економічної вихованості можна користуватися такими критеріями:
І. Економічні знання: знання економічної теорії і економіки ринкових відношень; знання законів економічної поведінки людини.
2. Почуття та інтереси: інтереси до економіки, почуття міри і розумності в порівнянні бажаного з можливим; почуття ощадливого хазяїна і почуття часу.
3. Уміння і навички: уміння дбайливо ставитися до матеріальних, фінансових і трудових ресурсів; уміння і звички економити у великому і малому; уміння і навички цінити свій і чужий час; вміння використовувати час.
4. Якості: акуратність, бережливість, обачливість, ощадливість, практичність, передбачливість, дисциплінованість.
|
|
|