|
|
Естетичне виховання (естетика в перекладі з грецької значить "почуттєвий, чутливий") формує почуттєві знання, цінності відношення між людиною і дійсністю. Педагогіка розглядає естетичне виховання як процес розвитку здібності розуміти прекрасне і жити за законами краси. Така формула, на наш погляд, не відповідає дуже складному процесу естетичного виховання. Не можна обмежувати естетичне виховання тільки красою. І трагічне, і комічне, і піднесене, і бридке, і низьке можуть визначати певні сторони естетичного виховання учнів та студентів.
Зараз, як ніколи раніш, важко сформувати у вихованця почуття міри, ту саму середину між двома сторонами усякого явища, яка б відгуляла прекрасне від бридкого, комічне від трагічного, піднесене від низького.
Відомо, що виховане почуття міри й хорошого смаку дозволяє людині відрізняти дійсну красу від фальшивої. Сприйняття краси здійснюється на інстинктивному рівні. В підсвідомій пам'яті людини завдяки мільйонам поколінь відкрилася настанова на безумовну красу, щоб інстинкти відразу ж виявляли красу як найвищу ступінь доцільності, ступінь гармонійної відповідності і сполучення протирічних елементів у будь-якому устрої, у організмі, у будь-якому явищі.
Відомо, що в Японії підтримується культ краси, людина з дитинства відчуває красу і гармонію навколишнього середовища і без особливого примусу стає шанувальником високої естетики.
Гармонія в навколишньому світі сприймається людиною як прекрасне, а хаос - як бридке. Це інстинктивно відчуває навіть дитина, від прекрасного вона одержує вдоволення, а бридке навіює занепокоєння. Однак з віком відбувається переоцінка естетичних цінностей.І хоча почуття ще знаходяться у владі навіяних настанов, сприйняття краси відступає. Підліток втрачає почуття прекрасного, вкладене природою. Хто винен? Сім'я! Школа? Якщо підліток не одержує естетичного виховання вдома і в школі, він знаходить його на вулиці а там своя гармонія, своя краса.
Естетичне виховання невід'ємне від виховання моралі. Здавна в громадській свідомості прекрасне і моральне сприймається як органічне ціле, фіксовано навіть словесно. Наприклад, давньогрецьке поняття „калогатія” значить одночасно і "добро” і "прекрасне", а в російських та українських казках слово “прекрасне” означало фізичну вдосконаленість, душевну силу і моральну чистоту.
В естетичному вихованні школярів треба постійно показувати, нагадувати їм, що краса йде поряд з добром, а бридке - зі злом. Піднесені почуття надихають людей на подвиг, а низькі вчинки засуджуються у всьому світі. Взаємодія трагічного і комічного найбільш повно відповідає духу нашого часу. Соціальні струси, економічні кризи, кримінальні розбірки, сімейні конфлікти загострюють проблему трагічного в житті кожної людини, дорослого або дитини.
Людина - єдина істота, яка може сміятися над собою і над іншими, змінювати або руйнувати естетичні ідеали, заохочувати добрі вчинки або висміювати людські вади.
Таке взаємопроникнення етики й естетики диктує необхідність здійснювати естетичне виховання разом з моральним, формувати високий естетичний смак і розвивати шляхетний тип поведінки, навіювати цінні орієнтири і сприяти покращанню зовнішнього вигляду людини.
Треба припинити дискусію про те, що естетичне виховання школярів в сучасний період неможливе тому, що і шкільний дизайн не відповідає естетичним нормам, і зовнішній вигляд більшості учнів і вчителів не дуже близький до ідеалів і уявлень про прекрасне життя і добробут. Розвивати у школярів високу естетику в комфортних умовах дійсно набагато легше. Однак роль естетичного виховання в умовах неблагополуччя більш важлива.
Колись Ф.М.Достоєвський написав: "Краса врятує життя". Проходять століття, а краса ще не має тієї сили, яка б могла подолати світове зло. Безумовно, „краса врятує світ” тоді, коли кожна людина зрозуміє, що проти зла, неправди, злочину, пияцтва, наркоманії, проституції треба боротися спільно. Механізмом цієї боротьби повинно стати формування естетичних знань і почуттів, цінних настанов на красу слова і діла.
Все частіше доводиться зустрічати молодь, яка не знає, що таке краса, гуманізм, благородство, але більшість юнаків і дівчат, незважаючи на це, прагнуть до "красивого життя". В їх уявленні "красиве життя" - це імпортні речі, автомобілі, нічні ресторани і казино, відпочинок на Гаваях і вільний сек. Для такого життя потрібно мати багатих батьків або вміти самостійно „робити гроші”. До речі, на Заході багаті батьки не дозволяють своїм дітям марно витрачати гроші. Їх з дитинства привчають до робот і економії.
У нас більшість батьків не знає, як виховувати своїх розбещених дітей. У нас вміння любити гроші для молодої людини часто буває аморальним або кримінальним. Звичайно, в школах та університетах такі „бізнесмени” стають носіями негативної етики й естетики.
Вихователю треба цікавитись, про що говорять школярі, що їх турбує, перед якими ідеалами схиляються, наскільки вони відчувають піднесене та прекрасне в навчанні і спілкуванні один і одним.
В.О.Сухомлинський радив молодому вчителю, який виховує дітей: "В роки дитинства і юнацтва особливо важливо, щоб людина найшла, відчула, усвідомила у собі людську красоту, пережила почуття захоплення красивим, людським у самому собі. Через красиве - до людяною - така закономірність виховання"[57. с, 164].
І далі видатний педагог пише: "В роки юнацтва більш ніж коли б то не було прагнення до красивого поєднується з прагненням до високоморального. Звідси — непримиримість юнацтва до всього аморального. Аморальне розцінюється юнаками і дівчатами як вульгарне і потворне” [57 с. 165]
Заповіти В.О.Сухомлинського ще раз підтверджують думку про необхідність весь виховний процес дітей, підлітків і юнаків підкорити законам краси, навчити їх відчувати красу природи, красу мистецтва, красу людини, її навчання і труда. Цілком справедливий його тезис, що без естетичного виховання взагалі ніякого виховання нема.
Універсальність і всебічність естетичного виховання полягає в тому, що воно спрямоване і до почуттів, і до розуму, і до поведінки людини. Розвиваючи багату чуттєвість, вихователь впливає на переконання, ідеали, вчинки людини. Людина починає естетично ставитися до навколишнього середовища, знаходити правильні форми взаємодії з об’єктивною реальністю. Естетичне ставлення людини до реальних об'єктів і процесів проявляється у вигляді прекрасної роботи, ніжності до дитини, любові до жінки або чоловіка, геніальної ідеї сміливого вчинку, яскравої промови.
Розвинуті естетичні почуття сприяють різноманітній діяльності людини - навчальній і виховній, ідеологічній і науковій, політичній і виробничій.
Отже, цілі і завдання естетичного виховання досить складні та широкі. Воно призначено науково обґрунтувати критерії красоти як природи, так і суспільства, як мистецтва, так і спілкування.
Естетичне виховання має можливість сформувати у людини здібності розуміти не тільки красоту життя і навколишнього середовища, але її красоту творчості, яка перетворює Землю на краще.
Дехто під естетичним вихованням розуміє тільки процес розвитку художніх смаків і розуміння мистецтва. Так, робітники народної освіти звертають увагу тільки на естетичну роль уроків малювання, літератури музики. Можливо було б з цим погодитись, але не правомірно вводити багатий арсенал методів і форм естетичного виховання тільки до уроків музики чи малювання.
Естетичне виховання сучасної людини повинно розвивати в неї не тільки художні смаки, але й любов до красоти, розуміння законів краси, повинно формувати багатогранний емоційний світ особистості. В соціальне справедливому суспільстві людина буде відчувати красу і гармонію повсякчасно на протязі усього життя.
Звідси зрозуміло, наскільки естетичне виховання важливе і необхідне ,для всебічного розвитку особистості і духовного відродження українського народу.
Естетичне виховання повинно стати емоційною стороною будь-якою виду виховання. І пов'язане це не тільки з тим, що естетика формує емоційне ставлення людини до світу, але й з тим, що воно розвиває сприйняття, розуміння і насолоду красою взагалі.
Важливим засобом естетичного виховання є трудова діяльність, яка захоплює людину як самим процесом, так і його результатами. Результатом труда повинен бути корисний продукт, який має певну соціальну і матеріальну цінність. Підліток бачить, що його труд потрібен людям і, крім того, він заробляє своїми руками якісь гроші або продукт виробництва така праця виховує почуття задоволення і гордості собою.
В деяких школах учні погано ставляться до труда із самообслуговування, не підтримують чистоту і порядок в навчальних приміщеннях, не займаються упорядкованістю шкільного двора і спортивних майданчиків. Це має свої причини, одна з них - погана організація труда, який через це не має естетичної привабливості. Щоб змінити ставлення учнів до цієї роботи, треба естетично наповнити її. Сильнодіючим методом естетичного виховання є приклад вчителя. Естетично вихований і освічений вчитель не буде кричати і принижувати особистість учня. Він завжди має почуття власної гідності та порядності, врівноваженості.
Такий вчитель не показує учням своїх негативних рис характеру. Він впливає на духовний світ учня без довгих повчань і нотацій, а лише красою свого слова, уважним і добрим поглядом. Учень інтуїтивно відчуває внутрішню красу вчителя, його доброту і турботу, і обов’язково підпадає під вплив такої людини, мудрої, красивої, інтелігентної.
„В людині, - писав А.П. Чехов. - повинно бути все прекрасно: і обличчя, і одяг, і думки”. Це відноситься, в першу чергу, до вчителя. Естетика зовнішнього вигляду вчителя як показник його інтелігентності і вихованості діє на учнів завжди позитивно, забезпечуючи взаємопорозуміння і добру взаємодію.
Естетичне виховання обов'язково супроводжується таким важливим феноменом, як почуття комічного. Комічне - завжди об’єктивна соціальна цінність явища. Діти і підлітки особливо чутливі до комічного, сміх у них можуть викликати найрізноманітніші явища, слова, вчинки тощо. Сміх заразливий, в групі школярів він стає більш інтенсивним, може привернути їх увагу і викликати інтерес до складного питання, а може, навпаки, зробити весь клас неслухняним.
Завдяки комічному, людина краще усвідомлює контраст, протиставлення бридкого прекрасному, мізерного піднесеному, хибного істинному та ін. Ці контрасти грають позитивну роль у вихованні правильної естетики, здібності до сприйняття естетичним ідеалів. Нещасна та людина, яка не вміє сміятися. І погано сприймають ту особу, яка сміється над кожним словом або вчинком інших. З дитинства треба формувати правильне почуття гумору. Гумор - показник високої духовності або цинізму і паскудності.
Розвиваючи активну, творчу форму почуття гумору - дотепність, вихователь допомагає вихованцю емоційно-критично оцінювати явище в його суті. Дотепність - це талант загострювати і естетично оцінювати реальні дійсності і розуміти їх важливість.
Естетична нерозвиненість багатьох школярів лякає вчителів. На запитання ''3 якою метою ти ходиш до школи?” кожний шостий старшокласник відповів: "Приколюватися". "'Приколюватися" - це значить шукати будь-який привід, щоб посміятися. Ось і сміються діти один над одним, над слабким хлопчиком, який вчиться в їх класі, над вчителем, який ставить їм „незадовільно”, над завучем, який забороняє дівчатам малювати губи і носити дуже короткі спідниці. Такий гумор перетворюється в знущання, створює атмосферу нещадного глузування над тими, хто вартий жалощів, допомоги і підтримки.
Школа потребує естетичного наповнення, організації такої навчально-виховної роботи, щоб у школярів щоденно накопичувались естетичні враження, розвивались естетичні ідеали і смаки.
Не зовсім легка проблема - зробити навчально-виховний процес цікавим, навчити дітей розуміти і творити прекрасне, тонко відчувати гумор і лихо, співчувати людям, підтримувати добрий настрій.
В.О.Сухомлинський писав: "Музика є найчудодійніший, найтонший засіб залучення до добра, красоти, людяності. Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає насамперед, що вона, людина, прекрасна, і якщо в ній щось погане, то це погане треба подолати, і відчути погане в самому собі і допомагає музика" [57, с. 171].
Він підкреслював, що його багаторічні спостереження над духовним розвитком одних і тих самих вихованців від молодшого віку до зрілості переконали його в тому, що стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а скоріше шкодить правильному естетичному вихованню. Особливо шкідлива, казав В.О.Сухомлинський, чисельність стихійних музикальних вражень. З його словами можна погодитись, тому що сучасна молодь знаходиться під тиском найжорстокішої, аморальної музики. Юнаки і дівчата не чують музику природи або народні співи, вони „кайфують" під африканські барабани і ансамблі психічно неврівноважених індивідів. Відбувається духовне насилля над молоддю через таку музику, вона втрачає нормальні людські почуття, стає аморфною, асоціальною, агресивною.
У "Школі радості" В.О.Сухомлинського багато уваги приділялось слуханню музики - музикальних творів і музики природи. Багаторічний досвід вихователів школи Сухомлинського показав, що музикальна культура - здібності сприймання, розуміння, відчуття, переживання краси мелодій - розвиваються тільки в дитинстві. Якщо в ранньому дитинстві донести до серця красоту музикального твору, якщо в звуках дитина відчуває людські почуття, вона стане культурною, інтелігентною особистістю.
Отже, оцінити естетичну вихованість людини можна за допомогою таких критеріїв.
1. Естетичні знання, високий рівень культури.
2. Розвиненість естетичного сприйняття світу і естетичних смаків.
3. Вміння розуміти і цінити красоту в навчанні, мистецтві, техніці, трудовій діяльності, спілкуванні.
4. Тверде переконання жити, навчатись і творити за законами естетики.
5. Розвиненість здібності протидіяти потворному, вульгарному, аморальному.
6. Вміння пишатись красою рідного краю, любити свій народ і рідну Україну.
|
|
|