|
|
Військово-патріотичне виховання спрямоване на розвиток у юнаків ті дівчат вищих, благородних почуттів до своєї Батьківщини, патріотизму, глибокої поваги до людей, які віддали за Україну своє життя та здоров'я. Воно формує готовність виступити на захист Вітчизни від посягання чужинних загарбників.
Святе і благородне почуття патріотизму робить із людини особистість вищого соціального значення. Патріотизм, який виявляється у прихильності людини до місця свого народження, у любові до своєї землі і свого народу, виник у сивій давнині. З часів Київської Русі дітей виховували в дусі любові до своєї землі, непримиримості до різних пригноблювачів. Українському хлопчику з дитинства навіювали, що він буде козаком, стане битися за праве діло проти турок, татар, польських панів.
Виховання патріотизму завжди будується на історичних прикладах. Патріотизм українського народу з особливою силою виявився у війні проти Наполеона в 1812 р., а також в роки Першої і Другої світових війн. Тяжкий час окупації, голод і розруха стали трагічним екзаменом для усього українського народу на соціальну зрілість, мужність і патріотизм.
Сини і дочки українського народу воювали з фашистами на всіх фронтах, старики та жінки берегли дітей від знущання окупантів. Підростаюча молодь подавалась до партизан і ховалась в лісах від насильства і відправки до Германії.
В післявоєнні роки роль української жінки-матері в патріотичному вихованні дітей суттєво підвищилась, особливо в тих сім'ях в яких загинули батьки. Тяжко було матері віддавати єдиного сина в армію, але це був священний обов'язок, і мати сподівалась, що її син, ставши захисником Батьківщини, не допустить страхіття нової війни.
В Україні завжди було почесною традицією чоловіків служити в збройних силах. Все село святкувало день, коли юнаків брали в армію, супроводжувалось це українськими піснями і добрим застіллям. В кожному районі та селі були свої звичаї відмічати день призову, а також зустріч звільненого з армії солдата. З давніх давен в селах України з жалістю ставились до хлопців, які не служили в армії, а дівчата навіть побоювались одружуватись з ними як з неповноцінними.
Патріотично настроєні юнаки намагались поступити у військові училища, стати офіцерами або прапорщиками. Українські хлопці в армії виявляли себе з позитивної сторони, загартовували волю, здобували спеціальність, були дисципліновані, старанні і працездатні. Солдатська служба виховувала справжній характер, навчала користуванню сучасною зброєю і технікою, розвивала почуття спільності і патріотизму. Звільнений солдат мав авторитет в сім'ї і серед друзів, йому доручалась на виробництві більш відповідальна посада, а також надавались пільги для вступу у вищі навчальні заклади.
Військово-патріотичне виховання в сучасний період значно послабшало, змінилось відношення до армії, з'явилась так звана альтернативна служба для громадян, релігійні переконання яких суперечать виконанню ними військових обов'язків. Опитування старшокласників однієї з шкіл показало, що в юнаків нема бажання служити в армії, тільки два опитуваних з десяти сказали, що будуть поступати у військові училища, щоб стати офіцерами.
Конституція України зобов'язує громадян України захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України. Громадяни України несуть військову службу відповідно до закону [ЗО, с. 16]. Це положення вимагає значно вищого рівня та якості військово-патріотичного виховання школярів і студентів. В школах вже забули, що таке військово-спортивні ігри, походи по місцях бойової слави.
Патріотизм повинен стати не тільки моральним почуттям юнака і дівчини, але й глибоко усвідомленим розумінням самої ідеї любові до України, до народу України, до його долі. Треба щоденно переконувати кожного учня і студента, що любов до Вітчизни проявляється не тільки, коли вибухають бомби і треба йти в атаку на ворога, вона виявляється і в прагненні людини завжди боротися за кращу долю України.
"Добре вчишся в школі - значить ти патріот. Після школи вирішив піти туди, де зараз особливо потрібні молоді, вмілі руки, - ти виконуєш обов'язок патріота. Борешся з крадіжками і злочинністю, допоміг відстаючому товаришу - в усьому цьому проявляються твої патріотичні почуття. Любов до Вітчизни проявляється щогодинно у вчинках і ділах, і якщо прийде година суворого випробування, - це почуття допоможе тобі прийняти правильне рішення," - писав сучасний педагог А.О.Пинт [48, с. 92].
Найвищою оцінкою патріотизму людини є Її мужні та самовіддані дії при аваріях, катастрофах, стихійних лихах, коли людина, жертвуючи своїм життям, рятує дітей, жінок, стариків. Народ України схиляється перед героїзмом і самовідданістю тих людей, які віддавали всі свої сили, щоб ліквідувати катастрофу Чорнобиля. Це патріотизм найвищого ґатунку, про нього ніколи не можна забувати, на ньому треба вчити наших дітей.
Ринкові відносини в суспільстві накладають негативний відбиток на соціальні цінності, особливо на патріотизм і любов до рідного народу. Батьки та вчителі почали вчити дітей не втручатися в чужі справи, думати про своє благополуччя, жити так, як каже прислів'я: "Моя хата з краю - нічого не знаю".
Намагання відгородити дітей від суворої дійсності завдає великої шкоди моральному і патріотичному розвитку особистості. 3 кожним днем в суспільстві з'являється все більше байдужих людей, які не бажають турбуватися про долю України. Байдужість, бездушність, егоїстичність - риси, які були чужими українському патріоту. В.О.Сухомлинський в книзі "Народження громадянина", звертаючись до школярів, щиро написав: "Будьмо добрими і чуйними до людей. Допомагайте слабким і беззахисним, не робіть людям зла. Допомагайте в біді товаришу... не будьте байдужими до людей, які намагаються жити за рахунок батьків. Проявляйте нетерпимість до тих, хто не турбується про громадські інтереси. Ненавидьте того, хто коїть марнотратство, обкрадає суспільство".
Сухомлинський - великий патріот України - цілком вірно сказав, що для виконання патріотичного обов'язку не треба чекати яких-небудь особливих випадків та умов, навчання на совість, добросовісна праця, боротьба за правопорядок, служба в армії надають різноманітні можливості для виявлення моральних і патріотичних якостей.
Виховання патріотизму починається з розвитку в школярів вдячності батькам і вчителям, іншим людям, Батьківщині за все добро, що вони зробили і роблять для них, незважаючи на скрутне становище у суспільстві. Без почуття глибокої вдячності і поваги до співвітчизників не може розвиватися і почуття патріотизму.. Патріотом України людину можна вважати тільки тоді, коли її діями і вчинками керує не особиста користь, а почуття любові до свого краю, свого району, свого села або міста, коли людина віддає свої сили, знання, досвід для підйому рівня життя і добробуту своїх земляків. На жаль, економічні труднощі не зміцнюють національні коріння, молодь кидає рідні хати і навіть упорядковані багатокімнатні квартири та їде кудись на заробітки за кордон. У масову свідомість настирливо вторгається далека від моралі реклама, яка закликає не до відродження народного господарства, а до дрібного бізнесу та індивідуального виживання. Але індивідуалізм і егоцентризм ще ніколи не з'єднували суспільство і не сприяли національному відродженню.
Патріотичне виховання підростаючого покоління в цих складних умовах повинно бути1 спрямоване на формування у дітей любові до сім'ї, школи, села, міста, країни. Необхідно зміцнювати в них почуття відповідальності за те, що відбувається в рідній Україні, виховувати у молоді готовність служити людям, своєму українському народу, а не перетворюватися в дешеву робочу силу Турції, Германії, США, Канади та інших держав.
З патріотичним вихованням молоді пов'язана проблема осілості, її вирішення як в адміністративному плані, так і в педагогічному відношенні. Природно, що кожна людина дорожить своєю сім'єю, тим місцем, де вона народилась, по можливості постійно проживала б в одному селі або місті, вчилась би в одній школі, працювала б в одній установі, удосконалювала б свою майстерність і освіту, щоб приносити максимальну користь суспільству. На жаль, міграційні процеси проходять стихійно, і в цьому плані загострюються проблеми військово-патріотичного виховання молоді.
Відомо, що в державі є обов'язкова початкова військова підготовка юнаків допризовного і призовного віку. В школах та інших навчальних закладах юнаки повинні одержувати первинні загальновійськові знання і вміння (виконувати стройові команди, стріляти з дрібнокаліберної гвинтівки тощо). Але в деяких школах допризовна підготовка юнаків десятих і одинадцятих класів відбувається умовно, не прищеплює їм почуття любові до армії, не сприяє опануванню ними військово-технічними спеціальностями. Більшість випускників шкіл до служби в армії ставиться не зовсім позитивно, а намагається поступити в ті інститути, на яких є військові кафедри, щоб уникнути армії. Породжує занепокоєння той факт, що більшість юнаків, які подають заяву про прийом до вищих військових навчальних закладів, в школі не були відмінниками, а вчились абияк. Якщо вони й поступають до військових училищ, то і там вчаться на «задовільно», тим самим не підвищуючи рівень військово-професійної підготовки в збройних силах.
Всі ці факти диктують необхідність удосконалення військово-патріотичного виховання в школах та інших навчальних закладах. Більше часу необхідно надавати пропаганді військових знань, армійських і флотських ритуалів, військово-патріотичним святам та ін. Життя підказує, що треба відновити військово-шефську роботу, налагодити зв'язки між навчальними закладами і військовими частинами.
Молодь старшого шкільного віку романтична й цікава, вона позитивно сприймає елементи розумної воєнізації навчально-виховного процесу. Це відноситься не тільки до хлопців, але й до дівчат, які зовсім не вміють діяти в складних умовах військового часу і здійснювати найпростішу санітарно-медицинську допомогу.
Отже, військово-патріотичне виховання суттєво доповнює національне виховання і конкретизує роботу вихователя з формування і розвитку в особистості
знання героїчного минулого українського народу і його воїнства;
почуття поваги до військово-бойових традицій армії та флоту;
почуття гордості і схилення перед героями-українцями, які віддали своє життя за свободу і незалежність України;
почуття громадського і конституційного обов'язку щодо захисту української держави від ворогів;
цілеспрямованості на соціально-корисну діяльність для зміцнення держави та її збройних сил;
любові та повага до Збройних Сил України, готовності стати захисником своєї Батьківщини.
|
|
|