|
|
Національне виховання можна розглядати в широкому і вузькому плані. У першому випадку під національним вихованням розуміють історично обумовлену і створену народом систему соціальних цінностей, поглядів, ідей та ідеалів, які стали ідеологією держави і керівною силою в організації життєдіяльності підростаючого покоління. Ця система національного виховання охоплює всі види виховання (моральне, трудове, естетичне, економічне та ін.), але основний акцент в реалізації кожного з них робиться на формуванні національної свідомості, самовідданості і залученні молоді до матеріальної і духовної культури нації.
У вузькому сенсі слова поняття "національне виховання” розкриває ідею подальшого розвитку нації, формування національної самовідданості особистості в умовах ставлення незалежної і суверенної України.
Гадаємо, що перші кроки в національному вихованні школярів України потрібно узгоджувати зі здоровим глуздом і досвідом національного виховання в цивілізованих країнах, таких, наприклад, як США, Англія, Франція та ін.
Відомий французький філософ Анрі Бергсон у промові перед студентами „Здоровий глузд і класична освіта” стверджував: „Велич нації залежить не від її інтелектуального розвитку, а від деяких невидимих запасів енергії, якими інтелект лише живиться, від сили волі та прагнення до великого” [8, с.168].
Бергсон вважав, що саме ця ідея виховання має бути глибоко закарбована в нас, причому не спеціальними переконаннями, а завдяки тисячі уроків, вибраних з історії життя. І тоді життя не лише позбавить нас багатьох розчарувань і раптовостей, але з допомогою інтелекту, до якого воно завжди звертається, зможе волати до сили почуття і волі А тим самим воно поверне душу на її природний шлях - шлях здорового глузду.
Як бачимо, здоровий глузд у національному вихованні є основа, суть духу і соціального почуття. Якщо людина приречена жити у багатонаціональному суспільстві, то саме здоровий глузд покликаний допомогти їй перебороти автоматизм соціального життя, досягнути гармонії у власному існуванні, у стосунках з іншими людьми.
Особливістю здорового глузду в національному вихованні є одночасність формування національної свідомості, любові до українського народу і любові до народів, які живуть в Україні. Молоде покоління України повинно успадкувати духовні надбання українського народу, досягти високої культури міжнаціональних взаємин.
Історія знає багато героїв - людей різних національностей, які віддали життя за звільнення України від фашистських окупантів і багато труда вклали у відбудування зруйнованого народного господарства. Синами і патріотами України завжди будуть ті хлопці російської, литовської, білоруської, грузинської ти інших національностей, які ліквідували наслідки Чорнобильської катастрофи.
Національне виховання дітей та молоді будується на відродженні традицій українського народу, на засадах народної етики і моралі. Дуже благородне завдання, коли учитель націлює своїх учнів на вивчення ними своїх родинно-спадкових цінностей. Історія необхідна кожній людині, яка бажає знати, хто були його предки, яку користь вони принесли Україні. Дослідження національних коренів, життя своїх предків не дасть завести ЛЮДИНУ до хи6них висновків, а зміцнить національну єдність і культуру поколінь.
Осягаючи культуру предків, підростаюче покоління повинно активно залучатись до культури сьогодення, до сучасних технологій інформаційного суспільства. Тому національне виховання будується не тільки на народно-етичних звичаях давнини, але й на сучасних кращих взірцях технологій постіндустріальних країн.
В науково-педагогічних працях з’явилася популярна фраза „етнізація навчально-виховного процесу”. Концепція національного виховання 1993 р. розкриває цей принцип:” розкриває наповнення змісту освіти національними духовними цінностями шляхом всеохоплюючого впровадження державної української мови”.
Дослідження свідчать, що опанування українською мовою проходить успішніше в тих школах, де з першого класу учням прищеплюється любов та пошана до рідної мови, де учні розмовляють українською мовою не тільки на уроці, але й на перервах, де вчитель допомагає дітям думати українською мовою і розвиває У них культуру мови. Не можна дітям показувати дурні приклади, дозволяти Їм думати Й розмовляти з допомогою слів з молодіжного сленгу. Мислення за допомогою такої мови надзвичайно ускладнене і призводить до хибних цінностей, висновків, поглядів.
Молодій людині не треба забувати такі поради.
Мова - запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його право на існування, право на майбутнє. Не ухиляйся від цієї боротьби.
Захист рідної мови - найприродніший і найпростіший, найлегший і водночас найнеобхідніший спосіб національного самоствердження і діяльності в ім’я народу. Маєш нагоду бути борцем за свій народ - будь ним!
Володіння рідною мовою не заслуга, а обов'язок. Українці повинні усвідомити: кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказано не українською мовою, є марнуванням культури українського народу. А за даних обставин кожна втрата є безповоротною, - писав колись Михайло Драгоманов.
Розмовляй рідною мовою, своєю і свого народу. Скрізь, де її розуміють, за всіма, хто її розуміє.
Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері.
Сім'я - первинний осередок нації. Тому розмовляй у сім'ї мовою, своєї нації. Прищеплюй дітям ставлення до мови, як до святині найдорожчого скарбу.
Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.
У твоїй хаті завжди мають бути українські книжки, журнали, газети. Не забудь і про дитячі видання. Хай звучить у твоїй хаті українське слово з теле- і радіоприймачів.
Підтримуй усі починання окремих осіб і громадськості, спрямовані на утвердження української мови.
Проблема національного мовлення, як і вся проблема взаємовідносин між націями і етносами, вважається найскладнішою , її не можуть вирішити в жодній країні світу. Але народи намагаються підвести під цю проблему деякі принципи:
національна самосвідомість - важлива складова світогляду особистості;
вищим ступенем національного розвитку є утворення суверенної національної держави або союзною утворення в межах федерації, які можуть зберігати і розвивати культуру, мову та інші національні особливості громадян, що належать до різних етнічних груп;
найбільш достойним типом існування у світовій сім'ї або федерації є дружба і взаємоповага між народами.
Ці принципи відбиваються і в Конституції України, яка наголошує: ''В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України" [30, c. 5].
Виходячи з аналізу типових для Заходу і Сходу національних конфліктів, вчені пропонують деякі концепції вирішення національної проблеми - проведення в країні далекоглядної національної політики і здійснення демократичних свобод в державі.
Конституція України наголосила: "Всі люди вільні і рівні в своїх достоїнствах і правах" [30,с. 7]
Національна політика і національне виховання, які проводяться в єдності, здійснюються на основі Конституції України: "Держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України" [30, с. 5].
Принцип рівності всіх національностей і народностей, які живуть в Україні, не означає їх соціально-психологічної тотожності. Відмінностей стільки, скільки Індивідів, але кожна етнічна група має свою неповторну психологічну структуру з достатньо стійкими елементами. Ці елементи визначаються на основі переважних рис характеру більшості представників тієї чи іншої нації, народності, яка проживає відокремлено на одній території. Чим більш невизначена етнічна мета, тим менше відмінностей між людьми різної національності, тим менше у людей залишається національних рис, мовних традицій. Так, українець з Львова не схожий на українця, який все життя провів в Одесі, а українець, який народився на Магадані, зовсім не схожий на українця з Канади.
Більша частина населення, яка живе на прикордонних землях, розмовляє не тільки своєю рідною мовою, але й мовою сусідів. В Західній Україні розмовляють і українською, і польською, в Карпатах можна зустріти українців, які розмовляють слов'янською, угорською, румунською мовами, в Слобожанщині більша частина населення вживає російську мову, а в селах, наприклад, Харківщини спілкуються російсько-українською мовою, тобто "суржиком".
Чим більше місто, тим більше в ньому представників різних національностей, які зараз більше зайняті фінансово-економічними проблемами, ніж питаннями окремої нації або народності. Правда, в останні роки стали створюватися різні товариства і союзи, які з'єднують євреїв, корейців, інгушів, чеченців та людей інших національностей. Поява біженців з "гарячих точок" колишнього Союзу ускладнює виховання місцевих жителів в дусі єдиної національної ідеї, згуртування їх на одній національній платформі.
У зв'язку з цим національне виховання не може бути однаковим для школярів і студентів різних етнічних груп. Навіть у двох школах одного району виховувати учнів доцільно за двома різними принципами, ураховуючи ступінь згуртованості і соціально-етнічної орієнтації кожною класу, розвивати у дітей кращі якості національного характеру і, в першу чергу, любов до України.
За основні критерії оцінки національної вихованості можна прийняти:
1. Знання історії України - традицій, звичаїв українською народу, його
досягнень в галузі науки, техніки, культури, освіти.
2. Любов до рідної землі - до свого народу, бажання працювати задля
розквіту України, готовність її захищати.
3. Стійка спрямованість на соціально-корисну діяльність і збільшення
матеріальних цінностей України.
4. Вміння керуватись національними ідеями у повсякденній діяльності і підвищувати національну самосвідомість.
5. Вміння розмовляти рідною мовою, захищати культуру української мови і допомагати кожному, хто хоче вивчати державну мову.
|
|
|