Застосування Кримінального та Кримінально-процесуального

  • Книга «ЗККПКУ»
    		• 1 Класифікація злочинів

    1 Класифікація злочинів

    Предметом дослідження Особливої частини кримінального права є конкретні склади злочинів. Конкретні склади злочинів у систематизованому виді містяться в Особливій частині Кримінального кодексу України. Основною класифікуючою ознакою при групуванні конкретних складів за главами є об'єкти злочинних посягань. В Особливій частині Кримінального кодексу України одинадцять глав. Кожному конкретному складу злочину відповідає точно визначена стаття Статті Кримінального кодексу, що визначають кримінальну відповідальність за діяння, які викликали виникнення пожежі, а також за злочинне порушення правил пожежної безпеки, міститься в різних главах Кримінального кодексу України.

    У свою чергу, зазначені статті можна умовно розбити на певні групи.

    До першої групи можна віднести злочини, де пожежа чи порушення правил пожежної безпеки є тільки елементом складу іншого злочину, - наприклад, диверсія (ст. 113 КК), тобто здійснення, з метою ослаблення України, підпалів, спрямованих на масове знищення людей чи на руйнування особливо важливих підприємств, споруджень і т.п.; організація масових заворушень, супроводжуваних підпалами (ст. 294 КК); навмисне убивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для життя багатьох людей (ст. 115, ч. 2, п. 4) і ряд інш.

    До другої групи злочинів можна віднести пожежі, причиною яких стало здійснення особою специфічних злочинів, наприклад, порушення працівником залізничного, водяного чи повітряного транспорту правил безпеки руху й експлуатації транспорту, яке призвело до виникнення пожежі з нещасливими випадками з людьми чи іншими тяжкими наслідками (ст. 276 КК); незаконний провіз на повітряному судні вибухових і легкозаймистих речовин (ст. 269 КК) та інші, котрі призвели до виникнення пожежі.

    Суспільно небезпечні діяння, що відносяться як до першої, так і до другої групи, у яких пожежа (чи порушення правил пожежної безпеки) є тільки елементом складу іншого злочину, кваліфікується тільки за однією, більш небезпечною статтею кримінального кодексу. Наприклад, громадянин Р., з метою ослаблення держави, зробив підпал цеху оборонного заводу. У його діях варто визнати наявність складу злочину, передбаченого ст. 113 КК. Додаткове застосування статей кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за пожежу не потрібно.

    Інший приклад. Житель Донецької області гр. П. на приналежному йому автомобілі спільно зі своєю знайомою К. приїхав на віддалену безлюдну ділянку дороги в Лозовському районі Харківської області, насильно змусив її випити 0,5 літра горілки, після чого облив гр. К. бензином і підпалив на ній одяг. Від отриманих термічних травм наступила смерть. У даному конкретному випадку дії гр. П. кваліфікувалися за ч. 2, п. 4 ст. 115 КК – умисне убивство з особливою жорстокістю.

    Машиніст тепловозу гр. Я., порушивши правила безпеки руху, допустив зіткнення поїздів, у результаті чого одна з цистерн із бензином зійшла з рейок, перекинулася, при цьому виникла пожежа. І в цьому епізоді дії машиніста підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 276 КК, і не вимагають додаткової кваліфікації.

    До третьої групи злочинів можна віднести пожежі, вчинені з метою приховання інших злочинів: крадіжок, розкрадань шляхом використання службового становища, убивств. У названих випадках відповідальність осіб, що вчинили злочини, настає за сукупністю злочинів, тобто за крадіжку і навмисне знищення державного чи індивідуального майна, за розкрадання державного майна і його знищення шляхом підпалу і т.інш.

    5 лютого близько 22 годин неповнолітній Ж. у будинку по вул. Партизанській в м. Люботині вчинив навмисне убивство своєї бабусі і прабаби. Після здійснення убивства гр. Ж. викрав з будинку найбільш коштовні речі і, з метою приховання слідів злочину, вчинив підпал будинку. Неповнолітній гр. Ж. був визнаний винним і засуджений до 10 років позбавлення волі за п. п. 1, 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК за убивство з користі, двох і більше осіб, скоєне з особливою жорстокістю, а також за ч. I ст. 185 за крадіжку чужого майна, а також за ч. 2 ст. 194 КК за навмисне знищення шляхом підпалу чужого майна.

    До четвертої групи злочинів можна віднести суспільно небезпечні діяння, що приводять до виникнення пожеж чи є злочинними порушеннями діючих вимог пожежної безпеки. Саме за цією групою злочинів органам Державного пожежного нагляду законодавцем надане право проведення дізнання.

    На цей час чинне законодавство містить цілий ряд статей, що передбачають кримінальну відповідальність за скоєння злочину, пов'язаного з пожежею. Це такі статті як: 113 - “Диверсія”, 194 - “Умисне знищення або пошкодження майна”, 195 – “Погроза знищення майна”, 196 – “Необережне знищення або пошкодження майна”, 245 – “Знищення або пошкодження лісових масивів”, 252 – “Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду”, 258 – “Терористичний акт”, 259 – “Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності”, 267 – “Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами”, 269 – “Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин”, 270 – “Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки”, 294 – “Масові заворушення”, 295 – “Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку”, 347 – “Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу”, 352 – “Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок”, 378 – “Умисне знищення або пошкодження майна суддіі, народного засідателя чи присяжного”, 399 – “Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи”, 411 – “Умисне знищення або пошкодження військового майна”, 412 –“Необережне знищення або пошкодження військового майна” КК України.

    Диверсія - стаття 113 КК

    Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, – карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

    1. Основний безпосередній об'єкт диверсії – безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері, відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який міститься у різних формах цього злочину: це життя і здоров’я, власність, навколишнє середовище.

    2. Предметом диверсії можуть бути: 1) будівлі, споруди та інші об’єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства з виробництва грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо); 2) стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки тощо; 3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

    3. Об’єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільно небезпечних дій (зокрема вибухів і підпалів), спрямованих на: 1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю; 2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 3) радіоактивне забруднення; 4) масове отруєння; 5) поширення епідемій; 6) поширення епізоотій; 7) поширення епіфітотій.

    Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху, у зв'язку зі слабкою міцністю заряду, може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться неефективною).

    Вибух передбачає займання певних об'єктів, внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей і нагрітих газів, а підпал — це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів.

    До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, внаслідок чого сталася загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об'єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація катастрофи, внесення вірусів у комп'ютерні системи, з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

    Масове знищення людей — це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи. Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться, скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

    Під тілесними ушкодженнями розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров'ю людей – неврологічний розлад, втрата працездатності тощо. Детальніше про поняття тілесні ушкодження див. коментар до ст. ст. 121, 122, 125.

    До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.

    Під масовими отруєннями розуміється заподіяння шкоди життю і здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. інш.

    Епідемія – це такий, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору тощо), що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби або екзотичні чи невиявленої етіології хвороби, не можуть визнаватися епідемією. Умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої інфекційної хвороби — за ст. 130. Загибель людей в результаті епідемії охоплюється складом цього злочину і додаткової кваліфікації не потребує.

    Епізоотія — це такий, , процес масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, рядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо, що характеризується безперервністю на значній території за відносно короткий проміжок часу.

    Епізоотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних, бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису тощо). Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

    Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

    4. Суб’єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

    5. Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети – ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

    Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виличний результат (ослаблення держави чи принаймні і такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

     

    Умисне знищення або пошкодження майна - стаття 194 КК

    1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, – карається штрафом до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на рок до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

    2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майновому шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років.

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додаткового факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини.

    2. Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачає КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, ст. ст. 113 252 258, 292, 298, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття "майно" у диспозиції ст. 194 має дещо інше значення, ніж в диспозиціях ст. ст. 185-187, 189-191. Про особливості майна як предмета злочину, передбаченого ст. 194-196, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

    У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсування) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце, зокрема, у випадках, передбачених ст. ст. 46-1, 56. 57, 61, 65, 66, 72, 103-2, 109, 111, 114, 115, 116-2, 117, 139 КАП), що часто створює складнощі у правовій оцінці скоєного; у разі конкуренції ст. 194 і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умисне знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсування) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 КАП.

    Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Про поняття "чуже майно" див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) належить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, і утворює склад цього злочину.

    Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, кваліфікується тільки як викрадення. Кваліфікація дій винної особи за сукупністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення пошкодження майна є способом готування до його викрадення, а коли викрадення майна супроводжується знищенням чи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається).

    3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно і безпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

    Знищення чи пошкодження чужого майна може бути здійснено у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

    Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Додатково кваліфікувати дії ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.

    Термінологічна конструкція "знищення або пошкодження" передбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповідних суспільно небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент закінчення злочину.

    Знищення майна — це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення, майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

    Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення речі або доведення речі на якийсь час до непридатного за її цільовим призначенням стану.

    У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено, внаслідок вчиненого діяння, можливість використання майна за його цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.

    За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони і цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між заподіяною шкодою.

    Шкода у великих розмірах – ознака оціночна. Вирішення питання, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2 примітки до ст. 185), видається у великому розмірі у складі умисного знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

    Визначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна окремих видів здійснюється за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами. В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.

    На відміну від злочину, передбаченого ст. 194, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди (наприклад, це стосується Державного Прапора України та Державного Герба України (ст. 338), офіційних документів, штампів та печаток (ст. 357), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та її близьких родичів (ст. ст. 352, 378, 399), військового майна (ст. 411)).

    Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.

    4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

    Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації за ст. ст. 364 (423) або 365 (424),

    5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

    У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюєте посягання, або міг і повинен був це передбачати.

    Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому через необережність було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

    Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, їх встановлення є важливим в плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких злочинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст.189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення (ст. 294).

    Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність за знищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК, вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати за спрямованістю умислу – як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майна (за ст. ст. 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального закону, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи пошкодження спеціального виду чужого майна.

    6. Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження є: 1)вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей тяжких наслідків.

    Про поняття підпал і вибух див. коментар до ст. 113 .

    Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем створювало такої загрози (наприклад, спалення у печі), не може роглядатися як кваліфікуюча цей злочин ознака і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 194.

    Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.

    Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров’ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об’єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високовольтної лінії електропередач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння домашніх тварин, забруднення парку, пляжу чи іншої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо). Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров’я громадян, властивостей майна, якому заподіюється шкода, засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.

    Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих розмірах – ознаки оціночні. З урахуванням законодавчого визначення значної шкоди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передбачених ст. ст. 185-191, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо великих розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

    До майнової шкоди в особливо великих розмірах, внаслідок знищення або пошкодження чужого майна, судова практика відносить зокрема загибель великої кількості худоби, спричинення інших особливо великих матеріальних збитків.

    До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть хоча б однієї особи.

    Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізація роботи підприємства, установи, організації тощо. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, вирішується у кожному конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи.

    Оскільки таке поняття, як "тяжкі наслідки", застосовується у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочину за ст. 194 слід ретельно досліджувати питання про відмежування цього злочину від інших, суміжних з ним за ознаками об'єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.

    7. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, коли знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом підготовки до викрадення іншого (пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, пошкоджуються засоби системи сигналізації) або здійснюється з метою знешкодити докази вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – як корисливий злочин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст. 194. Якщо ж особа знищує раніше викрадене нею майно, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна вона, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним.

    Вчинення цього діяння в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ст. 189. Додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 воно потребує лише у випадку, коли знищення чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

     

    Постанова ПВС № 4 від 2 липня 1976 р. “Про питання, що виникли в суди практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки” (п.п. 2, 3, 5, б, 7, 9, 11, 12, 13).

    Постанова ПВС № 12 від 27 грудня 1985р. “Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень” (п. 7).

    Постанова ПВС №8 від 26 червня 1992р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органі” (п. ІЗ).

    Постанова ПВС №2 від 26 березня 1993р. “Про судову практику в справах злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі" (п. 9).

    Погроза знищення майна - стаття 195 КК.

    Погроза знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, – карається штрафом до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців.

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а додатковим обов'язковим об'єктом – психічна недоторканість особи.

    2. Предметом злочину є чуже майно.

    3. З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на залякування потерпілого (власника чи законного володаря майна, особи, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, іншої особи, яка зацікавлена у збереженні цього майна) знищенням майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом.

    Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищити певне майно, яке є для винного чужим. Про поняття знищення чужого майна див. коментар до ст. 194.

    Погроза знищення чужого майна утворює описаний склад ще у випадках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним способом. Про поняття підпалу, вибуху та іншого загальнонебезпечного способу див. коментар до ст. ст. 113 та 194. Слід зазначити, що погроза знищення окремих видів майна визнається злочинною, незалежно від способу, в який винний мав намір реалізувати свою погрозу. Так, кримінальну відповідальність за погрозу знищенням щодо майна судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (ст. ст. 377, 398), майна військового (ст. 405) закон не обумовлює загальнонебезпечним чи в який інший спосіб знищенням такого майна. Такий підхід пояснюється підвищеною суспільною небезпекою погрози знищення майна у складі цих злочинів, оскільки вона має місце у зв'язку зі службовою чи професійною діяльністю потерпілого (здійсненням правосуддя, наданням правової допомоги, виконанням обов'язків військової служби тощо).

    Погроза пошкодження майна не є кримінально караним діянням. Кримінальна відповідальність за таке діяння може наставати лише у спеціально передбачених кримінальним законом випадках, коли погроза пошкодження майна є складовою іншого складу злочину: примушування до вступу в статевий зв'язок, вимагання (ст. 189), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).

    Погроза пошкодження майна може бути виражена усно, письмово, жестами, демонструванням засобів, якими можна привести майно у непридатність (зброя, вибухівка тощо).

    Обов’язковою ознакою погрози в складі цього злочину є наявність реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Про визначення реальної погрози див. коментар до ст. ст. 129 та 189.

    Погрозу знищення майна, яка утворює склад злочину, передбаченого ст. 195, слід відрізняти від публічних закликів до погромів, підпалів, знищення майна, які утворюють склад злочину, передбаченого ст. 295. В останньому випадку, на відміну від погрози, має місце не залякування потерпілого чи інших осіб знищенням певного майна, а підбурювання невизначеної кількості людей до вчинення зазначених дій, прагненням викликати намір знищити чи пошкодити певне майно.

    Цей злочин вважається закінченим в момент сприйняття погрози знищення майна особою, якій вона адресується.

    4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

    5. Суб'єкт злочину загальний.

    6. Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів (наприклад, вимагання – ст. 189, протидія законній господарській діяльності – ст. 206, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань – ст. 355, погроза або насильство щодо працівника транспорту, правоохоронного органу, державного діяча, службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді – ст. ст. 280, 345, 346, 350, 377, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку – ст. 386), складом яких вона охоплюється і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує.

    Необережне знищення або пошкодження майна - ст. 196 КК.

    Необережне знищення або пошкодження чужого майна, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а його обов'язковим додатковим об'єктом – здоров'я або життя особи.

    2. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна, відповідальність за яке передбачена ст. 196, може бути будь-яке чуже для винного майно, крім окремих його видів, які поставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема це стосується військового майна — ст. 412).

    3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

    Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є те, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 194, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або пошкодження чужого майна утворює склад злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.

    Необережне знищення або пошкодження деяких спеціальних видів майна визнається кримінально караним і при настанні інших суспільно небезпечних наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження військового майна утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 412, у разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 визнає кваліфікуючими ознаками цього діяння).

    Про поняття знищення та пошкодження чужого майна, загибель людей див. коментар до ст. 194, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження– коментар до ст. 121.

    Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або смерті хоча б однієї людини.

    4. Суб'єкт злочину загальний. Знищення або пошкодження чужого майна внаслідок невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, за наявності інших необхідних ознак, слід кваліфікувати за ст. 367.

    5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок чинених нею дій чи бездіяльності можуть настати такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна, та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушкодження |або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільно небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до діяння і наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і загальних заходів обережності.

    Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна – умисно, вчинене нею слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.

    6. Необережне знищення або пошкодження майна, яке сталося в результаті порушення спеціальних правил (охорони, експлуатації, поводження тощо), що утворює самостійний склад злочину (проти довкілля, проти громадської безпеки, проти безпеки а тощо), підлягає кваліфікації не за ст. 196, а за статтею, яка містить спеціальну кримінально-правову норму про відповідальність за порушення таких правил (наприклад, ст. ст. 276, 281, 282, 291).

    Знищення або пошкодження лісових масивів - стаття 245 КК.

    1. Знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом – карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

    2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

    1. Суспільна небезпека злочину полягає у посяганні на лісовий фонд України та його корисні властивості, у порушенні тих функцій, які покликані виконувати ліси.

    2. Основний безпосередній об'єкт злочину – це встановлений порядок охорони і відтворення лісу як важливого екологічного й економічного багатства, інтереси громадської безпеки. Додатковим факультативним об'єктом знищення або пошкодження лісових масивів можуть бути життя і здоров'я особи, власність, інші блага.

    3. Предмет злочину – лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інші такі насадження.

    Під лісовими масивами розуміються більш-менш значні за площею ділянки землі, які належать до земель лісового фонду і щільно покриті лісовою рослинністю – деревами і чагарниками. Зелені насадження навколо населених пунктів — це ліси, розташовані за міською (селищною) межею навколо населених пунктів або поблизу них, виконують важливі захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі функції та є місцем відпочинку населення. Під іншими зеленими насадженнями розуміються такі насадження, зокрема у вигляді захисних смуг вздовж залізниць, автомобільних доріг, каналів, інших водних об'єктів, гідротехнічних споруд, полезахисних лісових смуг тощо.

    Предметом злочину, передбаченого ст. 245, не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів (міські парки, парки культури і відпочинку, ботанічні сади, сади житлових районів, сквери, бульвари, насадження на територіях шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових підприємств тощо, вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги тощо). Знищення або пошкодження зазначених зелених насаджень, за наявності підстав, слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності.

    4. Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні насаджень, які є предметом даного посягання, певним способом – вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом. У ст. 245 поняття знищення і пошкодження використовуються для позначення одночасно і суспільно небезпечного діяння, і шкідливих наслідків.

    Знищення лісового масиву означає повну втрату ним свого екологічного, господарського та культурно-естетичного значення. За таких обставин лісовий масив перестає бути об'єктом природи. Під пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність (припиняється ріст дерев і чагарників, вони засихають, трухлявіють або хворіють, ліс стає непридатним для проживання в ньому тварин тощо).

    Злочин визнається закінченим з моменту, коли настали вказані суспільно небезпечні наслідки.

    Знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює: 1) підпал— свідоме спричинення пожежі шляхом застосування джерел вогню до лісу, якщо при цьому існувала загроза життю або здоров'ю людей чи заподіяння значних матеріальних збитків; 2) необережне поводження з вогнем, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки у лісах (розведення багаття у невстановлених місцях, заправка в лісах транспортних засобів пальним тощо).

    Інший загальнонебезпечний спосіб — це такий спосіб знищення або пошкодження, який за силою свого руйнуючого впливу на флору та негативними для неї наслідками можна прирівняти до пожежі (наприклад, вибух, затоплення, обвал).

    Знищення або пошкодження лісових масивів у інший, ніж зазначені, спосіб, утворює склад відповідного адміністративного проступку (ст. 65, 65-1, 66, 72 КАП).

    При відмежуванні злочину, передбаченого ст. 245 (у разі знищення або пошкодження лісу вогнем), від знищення або пошкодження внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення пожежі або поширення її на значній площі (ч. 2 ст. 77 КАП), слід виходити з того, що суспільна небезпека зазначеного злочину не тільки способом, а й кількісними, якісними і вартісними параметрами шкоди, заподіяної лісовим ресурсам.

    5. Суб’єкт злочину загальний.

    6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 245) як правило є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання наслідків у виді позбавлення життя іншої людини або тяжких ушкоджень, її дії треба додатково кваліфікувати за ст.ст. 115 або 121.

    6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 245) є спричинення загибелі людей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків. Про це поняття див. коментар до ст. 236 і ст. 242.

     

    ЛК (ст.ст. 1, 3-4, 7-9, 18-22, 36-41, 81-86, 98).

    Закон України “Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993р.

    Правила пожежної безпеки України. Затверджені наказом МВС № 400 від 22 червня 1995 р.

    Постанова ПВС від 2 липня 1976 р. № 4 "Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки" (в редакції № 3 березня 2000р.).

    Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду - стаття 252 КК.

    1. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду – карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

    2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

    1. Основний безпосередній об'єкт злочину – встановлений порядок охорони, відтворення і використання об'єктів природно-заповідного фонду України, інших територій та об'єктів, взятих під охорону держави, як специфічних елементів, що мають особливий екологічний статус. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути життя особи або інші блага.

    2. Предметом злочину є: території, взяті під охорону держави, об’єкти природно-заповідного фонду, який становлять ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність.

    До об'єктів природно-заповідного фонду належать: 1) природні території та об’єкти – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятники природи, заповідні урочища; 2) штучно створені об'єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки – пам'ятники садово-паркового мистецтва.

    До територій, взятих під охорону держави, належать, зокрема, водно-болотні угіддя загальнодержавного значення (цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а також водних об'єктів), об'єкти, що становлять національне надбання, які не піддаються відтворенню і втрата або руйнування яких матиме серйозні наслідки для розвитку науки та суспільства (полігони тощо). При цьому, однак, потрібно мати на увазі екологічний характер злочину, передбаченого ст. 252. Умисне нищення, руйнування чи псування об'єктів, які є пам'ятками історії і культури (зокрема об’єктів садово-паркового мистецтва, ландшафтних об'єктів, культурних заповідників, унікальних документальних пам’яток Національного архівного фонду України), потрібно кваліфікувати за ст. 298, а забруднення моря у межах такого об'єкта особливої охорони як виключна (морська) екологічна зона — за ст. 243.

    Посягання на об'єкти рослинного і тваринного світу, які особливо охороняються занесені до Червоної книги, слід кваліфікувати не за ст. 252, а за статтями цього розділу, що передбачають відповідальність за злочини, предметом яких є зазначені об'єкти (ст. ст. 245, 246, 248, 249).

    3. Суб’єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні будь-яким способом територій, взятих під охорону держави, природно-заповідного фонду. Про поняття знищення і пошкодження див. коментар до ст. ст. 194 і 245.

    Порушення правил охорони та використання об'єктів і територій природно-заповідного фонду, не пов'язане з їх умисним знищенням і пошкодженням, тягне адміністративну відповідальність (ст. 91 КАП).

    4. Суб’єкт злочину загальний.

    5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Психічне ставлення до загибелі людей та інших тяжких наслідків при вчиненні цього злочину (ч. 2 ст. 252) є аналогічним до такого ставлення при вчиненні злочину, передбаченого ст. 245.

    6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч 2 ст. 252) є вчинення його: 1) шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом; 2) зі спричиненням загибелі людей або інших тяжких наслідків. Про поняття цих ознак див. коментар до ст. ст. 236 і 245.

    Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. (ст. ст. 1, 5, 60, 61, 64).

    Закон України " Про природно-заповідний фонд України " від 16 червня 1992 р.

    Положення про Червону книгу України. Затверджене постановою ВР від 29 жовтня 1992р.

    Постанова КМ "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд України" № 239 від 3 квітня 1995р.

    Положення про порядок визначення наукових об'єктів, що становлять національне надбання. Затверджене постановою КМ № 174 від 18 лютого 1997 р

    Положення про водно-болотні угіддя загальнодержавного значення. Затверджене постановою КМ № 166 від 8 лютого 1999р.

    Терористичний акт - стаття 258 КК.

    1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою – карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

    2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

    3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцята років або довічним позбавленням волі.

    4. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керування такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації – карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

    5. Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене в частині четвертій цієї статті, особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

    1. Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення і органів влади з метою досягти злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не будуть задоволені. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

    КК містить низку норм, які встановлюють відповідальність за різні акти тероризму (зокрема це ст. ст. 258, 259, 266).

    2. Об'єктом злочину є громадська безпека.

    3. Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч. 1 ст. 258); 3) створення терористичної групи чи терористичної організації; 4) керування такою групою чи організацією; 5) участь у ній; 6) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації (ч. 4 ст. 258).

    Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її використання за цільовим призначенням – здійснення прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.

    Про поняття підпалу і вибуху див. коментар до ст. 113.

    Інші дії, які створювали небезпеку, – це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерви руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ, організацій. До них, зокрема, відноситься застосування отруйних чи сильнодіючих речовин, затоплення, поширення збудників заразних хвороб тощо.

    Про поняття погроза див. коментар до ст. ст. 127, 152.

    Створення терористичної групи чи терористичної організації, керування такою організацією, участь у терористичній орнізації, матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації за своїм змістом збігаються з аналогічними діями щодо злочинних організацій та організованих груп (див. коментар до ст. ст. 28 і 255).

    Відмінність між терористичною групою і терористичною орнізацією полягає в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти певний час, займатися терористичною діяльністю постійно, до досягнення певної мети. Діяння ж, які вчиняються у зв'язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.

    Створення небезпеки для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 258) полягає у таких змінах в оточуючому світі, коли виникає реальна загроза, високий ступінь ймовірності заподіяння дійсної шкоди життю чи здоров'ю особи, власності, нормальному функціонуванню транспорту, зв'язку, забезпеченню споживачів енергією, продуктами харчування тощо. Реальність загрози визначається з урахуванням місця та часу терористичного акту, наявності людей чи матеріальних цінностей, використовуваних знарядь та засобів, їх вражаючих властивостей і потужності тощо.

    4. Об'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

    5. Суб'єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною у диспозиції ч. 1 ст. 258: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

    Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 258, характеризується прямим умислом.

    6. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258), а особливо кваліфікованим – загибель людини.

    Повторність має місце при вчиненні терористичного акту особою, яка раніше вчинила такий же закінчений злочин або ж перерваний на стадії готування чи замаху і знову вчинила посягання, передбачене ст. 258.

    Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

    Заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків має місце при настанні наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна, заподіянні реальної шкоди, загроза якої передбачена ч. 1 ст. 258. Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки – тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, затрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпіли внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо. До тяжких наслідків відноситься заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одному потерпілому або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам.

    Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи.

    7. Звільнення від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене ст. 258, можливе при певній позитивній посткримінальній поведінці. Його умовами, згідно з ч. 5 ст. 258, є: 1) вчинення дій, передбачених ч. 4 ст. 258, у формі участі в терористичній групі чи терористичній організації або сприяння їх створенню або діяльності; 2)добровільне повідомлення правоохоронного органу про вчинення; 3) сприяння: а) припиненню існування або діяльності терористичної групи або терористичної організації; б) розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації; 4) відсутність у діях особи складу іншого злочину.

    Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності - стаття 259 КК

    1. Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, – карається штрафом від п'ятидесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

    2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки або вчинене повторно,— карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

     

    1. Об'єкт злочину – громадська безпека в частині надання населенню достовірної інформації про загрозу злочинних посягань. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може .породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.

    2. Об'єктивна сторона злочину характеризується єдиною обов'язковою ознакою – суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про терористичний акт.

    Це повідомлення може бути зроблене будь-яким способом і доведене до широкого кола осіб чи повідомлене хоча б одній особі з тим, щоб воно набуло дальшого поширення. За своїм змістом воно стосується здійснення в майбутньому загальнонебезпечних дій, які становлять об'єктивну сторону терористичного акту, і є безсумнівно, очевидно неправдивим.

    3. Суб'єкт злочину загальний.

    4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При цьому особа точно, достовірно знає, що поширена нею інформація є неправдивою, розуміє, що такі повідомлення викликають обстановку страху в населення, порушують громадську безпеку. Тим самим винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає їх суспільнонебезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці. Бажаючи настання таких наслідків, – а це має місце тоді, коли винний прагне дезорганізувати діяльність підприємства установи, організації, викликати паніку, – він діє з прямим умислом.

    5. Кваліфікований вид злочину має місце тоді, коли він: 1) спричинив тяжкі наслідки; 2) вчинений повторно.

    Тяжкі наслідки – поняття оціночне. Їх наявність визначається у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Про поняття повторності див ст. 32 і коментар до неї.

    Порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами - стаття 267 КК

    1. Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або інших правил поводження з ними, а також законне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем, якщо це порушення створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків, – карається штрафом до п’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

    2. Ті самі діяння, а також незаконне пересилання поштою або багажем легкозаймистих або їдких речовин, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

    1. Об’єкт злочину – громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами.

    2. Предметом злочину є: 1) вибухові речовини; 2) радіоактивні матеріали (ч. 1 ст. 267); 3) легкозаймисті речовини; 4) їдкі речовини (ч. 2 ст. 267).

    Легкозаймисті речовини — це тверді, рідкі, газоподібні та пилоподібні речовини, які здатні спалахувати внаслідок дії незначних факторів. До них належать: самозаймисті речовини, які загоряються внаслідок контакту з атмосферним киснем, водою, іншими окислювачами (білий фосфор, металевий натрій, сірка та інш.); речовини, які загоряються під дією удару, стиснення (як правило, гази). Легкозаймистими є деякі вибухові речовини: рідини з температурою спалаху парів до 28°С включно, інші речовини (переважно, рідини) з температурою спалаху не більше 61°С.

    Таким чином, легкозаймистими вважаються речовини, здатні почати горіти внаслідок підвищення їх температури, іскри, інших чинників, тобто без ініціювання зовнішнім полум'ям. Тим більше вони і внаслідок дії термічних факторів. Для таких речовин характерним є швидкий процес горіння і висока його температура. Це й зумовлює особливу небезпеку відповідних предметів та необхідність щодо них спеціальних правил перестороги.

    До їдких речовин належать ті, які швидко вступають в хімічну реакцію з іншими матеріалами, роз'їдаючи їх, – подразнюють чи знищують живі тканини, розчиняють чи змінюють структуру більшості неорганічних речовин. Це всі види кислот та лугів (сірчана кислота, їдкий натр, негашене вапно тощо). Предметом аналізованого злочину відповідна кислота чи луг можуть бути визнані лише тоді, коли з урахуванням її концентрації та кількості, фізичного стану, використовуваної тари речовина здатна заподіяти шкоду громадській безпеці. Наприклад, не можуть бути віднесені до їдких речовин, за незаконні дії з якими настає кримінальна відповідальність, харчові розчини оцтової кислоти, луги, які входять до складу косметичних засобів.

    Про поняття вибухових речовин та радіоактивних матеріалів див. коментар до ст. 262.

    3. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах: 1) порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення речовин чи радіоактивних матеріалів; 2) порушення інших правил поводження з ними; 3) незаконне пересилання цих матеріалів поштою або вантажем (ч. 1 ст. 267); 4) незаконне пересилання поштою або вантажем легкозаймистих або їдких речовин (ч. 2 ст. 267).

    Обов’язковою ознакою простих складів цих злочинів є спричинення небезпечних наслідків. При цьому обов'язковою ознакою злочину у його першій – третій формах є створення небезпеки: 1) загибелі людей; 2) настання інших тяжких у четвертій формі — загибель людей або інші тяжкі наслідки.

    Наслідки у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків утворюють кваліфіковані види злочину, передбаченого ч.1 ст. 267.

    Зміст вказаних наслідків такий само, як і відносно інших злочинів проти громадської безпеки (див., зокрема, ст. ст. 265, 266).

    4. Суб'єктом злочину є особа, на яку покладено обов'язки з дотримання відповідних правил.

    5. Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю. Ставлення ж винного до порушення вказаних у ст. 267 правил може бути умисним або необережним.

    Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 р.

    Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р.

    Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами" від 30 червня 1995р.

    Положення про дозвільну систему. Затверджене постановою КМ №576 від 12 жовтня 1992 .

    Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин - стаття 269 КК.

    1. Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин – карається штрафом до п’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

    2. Ті самі дії, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

    1. Об'єктом злочину є громадська безпека в частині безпечної експлуатації повітряних суден. Вибух чи загоряння вибухових або легкозаймистих речовин на повітряних суднах здатні спричинити велику шкоду як для екіпажу і пасажирів цих суден, так і для певного кола інших осіб, матеріальну та іншу шкоду.

    2. Предметом злочину є: 1) вибухові речовини; 2) легкозаймисті речовини. Про їх поняття див. коментар до ст. ст. 267, 419.

    3. Об'єктивна сторона злочину включає як обов'язкові ознаки діяння незаконне перевезення зазначених речовин та місце вчинення злочину – повітряне судно.

    Під перевезенням слід розуміти дії, внаслідок яких вибухові або легкозаймисті речовини переміщаються в повітряному судні від моменту закривання його дверей перед початком польоту до їх відкривання після завершення польоту. При цьому не має значення, де саме знаходяться відповідні речовини, – в одязі особи, яка перебуває на борту повітряного судна, в її ручній поклажі чи багажі. Незаконним перевезенням буде вважатися перевезення вибухових або легкозаймистих речовин, які взагалі заборонені для перевезення повітряними суднами; з порушенням вимог щодо кількості, упаковки речовин, які дозволені для перевезення; без отримання спеціального дозволу, передбаченого для перевезення певних видів вибухонебезпечних або легкозаймистих речовин.

    Повітряне судно – це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимірному просторі. До повітряних суден належать як важчі за повітря (літаки, гелікоптери, планери), так і легші (дирижаблі). Водночас не є повітряними суднами апарати, які підтримуються в повітрі близько до поверхні води чи землі за рахунок тиску повітря, відбитого від поверхні, – судна, човни, всюдиходи на повітряній подушці.

    Склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 269, формальний. Злочин вважається закінченим з моменту початку вказаного перевезення.

    4. Суб'єкт злочину загальний.

    5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисним необережним ставленням винного до незаконного перевезення зазначених у ч. 1 ст. 269 предметів і необережним ставленням до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 269.

    6. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків. Зміст вказаних наслідків такий само, як і щодо інших злочинів проти громадської безпеки (див., зокрема, ст. ст. 265, 266).

    Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки – ст. 270 КК

    1. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі, – карається штрафом від п’ятидесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

    2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

    Примітка. Майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великих розмірах – якщо прямі збитки становлять суму, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

    Усі злочини проти громадської безпеки згруповані у розділі ІХ Кримінального кодексу України. В цей розділ включена і ст. 270 КК, що передбачає кримінальну відповідальність за злочинне порушення вимог пожежної безпеки. Це дає підставу вважати, що родовим об'єктом складу злочину ст. 270 КК є громадська безпека. А безпосереднім об'єктом є державне, колективне й індивідуальне майно громадян. Предметом злочину розглянутої статті є конкретні норми і вимоги, що містяться в нормативних актах з пожежної безпеки. Диспозиція ст. 270 КК є бланкетною, тобто вона відсилає до діючого законодавства з пожежної безпеки.

    Під правилами пожежної безпеки варто розуміти "комплекс положень, що встановлюють порядок дотримання вимог і норм пожежної без небезпеки при будівництві й експлуатації об'єктів".

    У кожному конкретному випадку для вирішення питань про відповідальність за ст. 270 КК варто звертатися до правил, що регламентують пожежну безпеку на конкретному розглянутому підприємстві, установі, організації чи будинку.

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є пожежна безпека, тобто частина громадської безпеки, яка стосується попередження і поширення пожеж. Під пожежею розуміють неконтрольоване горіння, що супроводжується знищенням матеріальних цінностей та (або) створює загрозу життю і здоров'ю людей.

    2. Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням у формі порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; 2) наслідками у вигляді виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

    Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки – це: а) невчинення повністю дій, які особа зобов'язана була і могла виконати (невстановлення щитів з пожежним інвентарем, непроведення інструктажу для підлеглих працівників чи неперешкоджання вчиненню ними дій, які загрожують пожежею); б) вчинення частини дій, які особа зобов'язана була і могла вчинити, чи виконання їх неналежним чином (заправка не всіх вогнегасників, які повинні бути на об’єкті); в) виконання дій, які заборонені протипожежними правилами (використання відкритого вогню для розігріву двигуна автомашини, віддання підлеглим розпорядження про виконання робіт з порушенням існуючих вимог пожежної безпеки).

    Таким чином, порушення вимог пожежної безпеки може полягати як в дії, так і в бездіяльності, виконуватися як власними діями, так і через підлеглих осіб.

    Встановлені законодавством вимоги з пожежної безпеки – це вимоги, закріплені у нормативно-правових актах будь-якого рівня, від закону до локальних актів, які видає адміністрація підприємств, установ, організацій. До нормативних актів з питань пожежної безпеки належать закони, постанови КМ, а також положення, інструкції, правила, стандарти, норми, переліки та інші нормативні акти, прийняті в установленому порядку і містять вимоги щодо запобігання виникненню пожеж, порядку їх ліквідації, мінімізації шкідливих наслідків.

    Шкода здоров'ю людей полягає у заподіянні, внаслідок пожежі, хоча б одній особі опіків, травм, які оцінюються як легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Видається, що такі наслідки можна констатувати й тоді, коли заподіяна шкода має хоч і менший розмір (тобто не становить навіть і легких тілесних ушкоджень, але спричинена багатьом (десяткам, сотням) потерпілим).

    Критерії розміру майнової шкоди у великому розмірі визначені в примітці до ст. 270. Майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в триста разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Прямими збитками від пожежі вважаються матеріальні цінності, знищені або пошкоджені внаслідок пожежі, вартість вогнегасних речовин, витрати на вжиття заходів для рятування людей і матеріальних цінностей.

    3. Суб'єктом злочину є особа, на яку покладено обов'язки з дотримання відповідних правил.

    4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною виною. При цьому ставлення особи до невиконання вимог пожежної безпеки може бути й умисним.

    5. Кваліфікованими видами злочину є спричинення ним: 1) загибелі людей; 2) майнової шкоди в особливо великому розмірі; 3) інших тяжких наслідків.

    Під загибеллю людей розуміється смерть хоча б однієї особи. Поняття майнової шкоди в особливо великому розмірі визначене у примітці до ст. 270. Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в тисячу разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Інші тяжкі наслідки можуть полягати у заподіянні хоча б одній особі тяжких тілесних ушкоджень або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам, порушенні роботи транспорту, зв'язку, постачання населення тощо.

    Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 р.

    Правила обліку пожеж. Затверджені постановою КМ №1943 в редакції 21 жовтня 1999р.

    Правила пожежної безпеки України. Затверджені наказом МВС №400 від червня 1995р.

    Масові заворушення - стаття 294 КК.

    1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях – караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

    2. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

    1. Основним безпосереднім об'єктом масових заворушень є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину – залежно від конкретної форми його прояву – є життя і здоров'я особи, конституційні права людини і громадянина, власність, порядок управління або громадська безпека.

    2. Масові заворушення – це завжди дії юрби, яка діє стихійно, хоча може бути й керованою цілком чи в окремих своїх частинах. Така юрба веде себе агресивно. Її учасники вчиняють дії, які визнаються злочинами і при їх виконанні однією особою.

    3. Об'єктивна сторона злочину полягає в: 1) організації масових заворушень; 2) активній участі у них.

    Організація масових заворушень – це об'єднання людей для участі у масових заворушеннях, керування натовпом, підбурювання до вчинення дій, які являють собою масові заворушення, провокаційні дії, вчинені з метою викликати відповідну поведінку великих груп людей. Способи організації масових заворушень можуть бути різноманітними (виступ на мітингах, оголошення різноманітних звернень, розробка планів для збурювання натовпу, розподіл ролей серед окремих учасників масових заворушень тощо).

    Під активною участю у масових заворушеннях розуміють безпосереднє вчинення дій, в яких виражаються масові заворушення (їх вичерпний перелік наведено в диспозиції ч. 1 ст. 294), виконання вказівок організаторів і притягнення до цього інших осіб.

    Насильство над особою означає фізичний вплив на організм потерпілого, який полягає у заподіянні тілесних ушкоджень, побоях, позбавленні або обмеженні волі, зґвалтуванні, вбивстві тощо. Погроми – це виступи проти якоїсь групи населення, які супроводжуються руйнуванням і пограбуванням майна, насильницьким вигнанням людей, масовими вбивствами. Насильницьке виселення громадян – це примусові, поєднані із застосуванням насильства дії, внаслідок яких громадян примушують покинути займане житло чи взагалі виселитися з певного населеного пункту, місцевості.

    Про поняття підпалу, знищення майна, захоплення будівель або споруд, опору представникам влади див. коментар, відповідно до ст. ст. 113, 194, 341, 342.

    У ст. 294 під опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, розуміється активна фізична протидія здійсненню представниками влади своїх повноважень, поєднана із здійсненням пострілів на ураження, в повітря чи землю, нанесенням ударів холодною зброєю, а також іншими предметами, придатними для враження живої сили (залізні прути, каміння, газові балончики), та погроза зброєю чи вказаними предметами.

    Складом злочину, передбаченого ст. 294, охоплюється вчинення менш небезпечних, ніж цей злочин, посягань. При вчиненні умисного вбивства в ході масових заворушень вчинене кваліфікується за сукупністю ст. 294 та відповідних статей Особливої частини КК (ст. ст. 112, 115, 348, 379, 400, 443).

    Злочин вважається закінченим з моменту початку масових заворушень – вчинення конкретних актів насильства, погромів тощо.

    4. Суб’єкт злочину загальний.

    5. Суб'ективна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 294, може характеризуватися умислом або необережністю.

    6. Кваліфіковані види злочину мають місце, коли масові заворушення призвели до: 1) загибелі людей; 2) інших тяжких наслідків.

    Під загибеллю людей розуміється загибель хоча б однієї особи. До інших тяжких наслідків належить заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, спричинення великої матеріальної шкоди, порушення на тривалий час чи в значних масштабах роботи транспорту, діяльності підприємств, установ і організацій тощо.

    Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку -стаття 295 КК

    Публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання, з метою розповсюдження, матеріалів такого змісту – карається штрафом до п’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

    1. Об’єкт злочину – громадський спокій. Проголошення закликів до вчинення дій, що загрожують громадському порядку, породжує обстановку тривоги і навіть паніку в населення, особливо тих його прошарків, яким загрожує заподіяння шкоди внаслідок вчинення дій; дезорганізує роботу органів управління, призводить до порушення нормального режиму праці, навчання, відпочинку широких кіл населення.

    2. Об’єктивна сторона злочину включає одну обов'язкову ознаку – діяння. Воно виражається лише активною поведінкою – дією яка може полягати в: 1) публічних закликах до погромів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян; 2) розповсюдженні матеріалів такого змісту; 3) виготовленні таких матеріалів; 4) їх зберіганні.

    Про поняття публічних закликів, матеріалів та їх розповсюдження див. коментар до ст. 109. Виготовлення матеріалів охоплює як авторство (створення тексту, сюжетів, виготовлення оригіналів), так і тиражування чи розмноження відповідної продукції. Зберігання означає утримання матеріалів, які згодом мають бути розповсюдженими, в безпеці, в цілості – недопущення пошкодження, таких матеріалів внаслідок дії природних чи технічних факторів, убереження їх від сторонніх осіб тощо.

    Закінченим злочин є з моменту проголошення закликів або ж з моменту початку розповсюдження, виготовлення чи зберігання відповідних матеріалів.

    5. Суб'єкт злочину загальний.

    6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною Крім того, злочин у формі виготовлення чи зберігання відповідних матеріалів характеризується спеціальною метою. Їх метою є тільки подальше розповсюдження вказаних матеріалів.

    Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу - стаття 347 КК.

     

    1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, карається штрафом від п’ятидесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.

    2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є авторитет органів державної влади. Обов'язковим додатковим його об'єктом виступає право приватної власності, а факультативним може виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здоров’я людини.

    2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам (є їхньою власністю або перебуває в їх володінні). Однак сам факт належності майна зазначеним особам не є достатньою для кваліфікації його знищення чи пошкодження за ст. 347. Для цього необхідно встановити наявність зв'язку між такими діями і виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків. Про поняття виконання працівником правоохоронного органу службових обов'язків див. коментар до ст. 343. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 347 не має значення, коли саме було знищення чи пошкодження майна – до чи після виконання працівником правоохоронного органу вказаних обов'язків.

    3. Потерпілими від злочину можуть бути працівник правоохоронного органу або його близькі родичі. Про поняття працівник правоохоронного органу див. коментар до ст. 342, а про поняття близькі, родичі – до ст. 115.

    4. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення чи пошкодження та причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Про поняття знищення та пошкодження майна див. до ст. 194.

    На відміну від загального складу умисного знищення або пошкодження майна, відповідальність за яке передбачена ст. 194, заподіяння шкоди у великих розмірах не є обов'язковою ознакою складу умисного знищення або пошкодження майна працівника з правоохоронного органу. Таким чином, формально будь-яке знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу підлягає кваліфікації за ст. 347. Водночас слід зазначити, що знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна такого працівника без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11) і не є злочином. Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого.

    Злочин вважається закінченим з моменту доведення майна до повної непридатності для використання за цільовим призначенням (при знищенні) або погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (при пошкодженні).

    5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. І ст. 347, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 347, – 14 років.

    6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Умислом винного охоплюється усвідомлення ним факту: 1) належності знищуваного чи пошкоджуваного ним майна працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам; 2) зв'язку між вчинюваними ним діями та виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків.

    Мотивом цього злочину звичайно є помста за виконання працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків. Мета цього злочину може бути різною. Якщо винний шляхом умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу прагнув вплинути на нього з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень, вчинене слід визнавати сукупністю злочинів і кваліфікувати за ст. ст. 347 і 343. Умисне знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу при вчинена йому опору під час виконання ним службових обов'язків слід така кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 347 (яка знищене чи пошкоджене майно не є малоцінним, що відповідно до ч. 2 ст. 11 через малозначність виключає кримінальну відповідальність) та ч. ч. 2 або 3 ст. 342.

    Ставлення винного до заподіяння шкоди факультативної об'єкту може бути як умисним, так і необережним.

    Умисне заподіяння смерті в результаті умисного знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу не охоплюється ч. 2 ст. 347 і потребує додаткової кваліфікації, залежно від конкретних обставин справи, за ст. ст. 115 або 348. За сукупністю злочинів (за ч. 1 ст. 347 і ст. 122 або ч.2 ст. 125) слід кваліфікувати дії винного, який при вчиненні певного злочину бажав чи свідомо допускав заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень або легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Суспільно небезпечні наслідки цього злочину у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, до яких ставлення винного було умисним, повністю охоплюються ч. 2 ст. 347 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребують.

    Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв інших тяжких наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347.

    7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його і підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) чинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

    Про поняття вибуху див. коментар до ст. 113, щодо понять підпал, інший загальнонебезпечний спосіб, загибель людей — коментар до ст. 194.

    Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, заподіяння майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки – поняття оціночне і його визначення є питанням факту.

    Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" (п. ІЗ).

    Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок - стаття 352 КК.

    1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких родичів, карається штрафом від п’ятидесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

    2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

     

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає право приватної власності, а факультативним можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здоров'я людини.

    2. Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить службовій особі, громадянинові, який виконує громадський обов'язок; або його близьким родичам.

    3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування та об’єднань громадян; 2) громадянин, який виконує громадський обов'язок 3) їх близькі родичі. Про поняття службова особа див. примітки ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, близькі родичі, особа, яка виконує громадський обов’язок – коментар до ст. 115.

    4. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, спрямованими на знищення чи пошкодження майна, суспільно небезпечними наслідками у вигляді майнової шкоди та причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

    Для кваліфікації умисного знищення або пошкодження майна, що належить службовій особі, громадянинові, який виконує громадський обов'язок, чи його близьким родичам, за ст. 352 необхідно встановити, що це діяння вчинюється у зв'язку зі службовою діяльністю службової особи чи громадською діяльністю особи, яка виконує громадський обов'язок. Під службовою діяльністю слід розуміти діяльність службової особи, яка обумовлюється її службовим становищем і спрямована на реалізацію нею своїх службових повноважень відповідно до функцій та завдань органу, установи чи організацій, в якій вона працює. Громадською діяльністю визнається діяльність громадянина, обумовлена його належністю до певного об’єднання громадян і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед цим об'єднанням. Такою діяльністю, зокрема, є участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону, в діяльності політичних партій, профспілкових громадських організацій, органів самоорганізації населення тощо. Не є громадською діяльність, пов'язана з виконанням обов’язків депутатів місцевих рад на громадських засадах, народних засідателів, присяжних. Такі особи при здійсненні зазначених функцій є членами органів місцевого самоврядування і представниками влади (депутати) або здійснюють державну функцію правосуддя (народні засідателі, присяжні), а відповідні посягання щодо них кваліфікуються за ст. ст. 347 або 378.

    Умисне знищення чи пошкодження майна громадянина, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з його громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо його близьких родичів слід відмежувати від перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів, відповідальність за яке передбачена ст. 170. Таке відмежування слід робити: а) за об'єктом (об'єктом злочину, передбаченого ст. 170, є конституційне право громадян на свободу об'єднання у професійні спілки, політичні партії, громадські організації, права та законні інтереси цих організацій); б) за ознаками об'єктивної сторони (перешкоджання, відповідальність за яке встановлена ст. 170, може виразитись у створенні перепон законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських об'єднань будь-яким шляхом, тоді як діяння, передбачене ст. 352, полягає лише в знищенні чи пошкоджені майна відповідних осіб).

    Злочин вважається закінченим з моменту знищення чи пошкодження майна.

    5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 352, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 352, – 14 років.

    6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

    7. Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

    Про поняття вибух див. коментар до ст. 113, підпал, інший загальнонебезпечний спосіб, загибель людей – коментар до ст. 194.

    Поняттям інші тяжкі наслідки охоплюються, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більшій кількості осіб, заподіяння майнової шкоди у великих або особливо великих розмірах. Інші тяжкі наслідки – поняття оціночне і його визначення є питанням факту.

    Умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного - стаття 378 КК.

    1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, – караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.

    2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

     

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує незалежність суддів, а також їх безпеку. Додатковим обов'язковим його об’єктом виступає право власності, а додатковим факультативним – здоров'я, життя особи, громадський порядок, громадська безпека.

    2. Предметом злочину може бути майно (рухоме чи нерухоме), яке належить за правом приватної власності судді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам.

    3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2) народний засідатель; 3) присяжний; 4) близькі родичі перелічених осіб. Про поняття суддя, народний засідатель і присяжний див. коментар до ст. 377, а про поняття близьки родичі – коментар до ст. 115.

    4. З об'єктивної сторони злочин може виразитись у формі знищення або пошкодження майна зазначених вище осіб. Про поняття знищення або пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

    За ст. 378 умисне знищення чи пошкодження майна, що належить судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, може бути кваліфіковане лише за умови, що воно здійснюється у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя. Про поняття такого зв'язку див. коментар до ст. 377. Відсутність зазначеного зв'язку виключає кримінальну відповідальність за такі дії за ст. 378. За наявності підстав вони можуть бути кваліфіковані за ст. 194.

    На відміну від загального складу умисного знищення або пошкодження майна (ст. 194), розглядуваний склад злочину не передбачає як обов'язкову ознаку його об'єктивної сторони заподіяння умисним знищенням чи пошкодженням майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких родичів великої шкоди. Однак це не означає, що будь-яке умисне знищення чи пошкодження майна вказаних осіб має визнаватися злочином і кваліфікуватися ст. 378. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 378, через малозначність не становить суспільної небезпеки і відповідно до ч. 2 ст. 11 не повинно визнаватися злочином.

    Якщо умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких родичів поєднані із застосуванням до них погрози або насильства чи посягання на їх життя, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. ч. 1 або 2 ст. 378 та ч. ч. 1, 2 або 3 ст. 377 або ст. 379.

    Злочин вважається закінченим з моменту знищення або пошкодження зазначеного у ст. 378 майна.

    5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 378, може бути особа, яка досягла 16-річного віку, а передбаченого ч. 2 ст. 378 – 14-річного віку.

    6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим уми-ов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним: 1) факту належності знищуваного або пошкоджуваного майна судді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам; 2) того, що таке знищення або пошкодження здійснюється у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя. Мотивом злочину виступають помста за діяльність судді, народного засідателя чи присяжного або ж залякування цих осіб.

    Якщо умисне знищення чи пошкодження вказаного у ч. 1 ст. 378 майна було вчинено з метою перешкодити виконанню суддею службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення, вчинення слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – за відповідними частинами ст. ст. 378 та 376.

    Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формами вини. Про зміст такого ставлення та особливості кваліфікації вчиненого, які воно обумовлює, див. коментар до ст. 194.

    7. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визнає вчинення його: 1) шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2)спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

    Про поняття підпал, вибух, інший загальнонебезпечний спосіб, загибель людей див. коментар до ст. ст. 113 та 194. Інші тяжкі наслідки є оціночною ознакою. Особливістю інших тямив у складі розглядуваного злочину є те, що їх змістом також заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, тоді як у складі злочину, передбаченого ст. 194, така шкода утворює окрему кваліфікуючу ознаку.

    Конституція України (ст. ст. 126-129).

     

    Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи - стаття 399 КК.

     

    1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам, у зв’язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, – караються штрафом від п’ятидесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

    2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

    3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, що спричинили загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання інших тяжких наслідків, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

    1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує діяльність захисника чи представника особи щодо надання ними правової допомоги. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає право власності, а додатковим факультативним – здоров'я, життя особи, громадський порядок, громадська безпека.

    2. Предметом злочину може бути майно (рухоме чи нерухоме), що належить за правом приватної власності захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам.

    3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) захисник; 2) представник особи; 3) їхні близькі родичі. Про поняття захисник і представник особи див. коментар до ст. 397, а про поняття близькі родичі – коментар до ст. 115.

    4. 3 об'єктивної сторони злочин може виразитись у формі: 1) знищення або 2) пошкодження майна зазначених вище осіб. Про знищення або пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

    Якщо умисне знищення чи пошкодження майна, що належить захисникові, представникові особи або їх близьким родичам, поєднане із втручанням у діяльність захисника чи представника особи з надання правової допомоги, або із застосуванням до них погрози або насильства чи посяганням на їх життя, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 399 і ст. ст. 397, 398 або 400.

    Злочин вважається закінченим з моменту знищення або пошкодження зазначеного у ст. 399 майна.

    5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч 1 ст. 399, може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а передбаченого ч. ч 2 і 3 ст. 399 – 14-річного віку.

    6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Обов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним 1) факту належності знищуваного або пошкоджуваного майна захисникові, представникові особи або їхнім близьким родичам; 2) того, що таке знищення або пошкодження здійснюється у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги. Мотив злочину безпосередньо обумовлений такою діяльністю захисника чи представника особи – ним виступають помста за неї або ж залякування таких осіб.

    Стосовно таких наслідків, як шкода в особливо великих розмірах, загибель людей, тяжкі тілесні ушкодження чи інші тяжкі наслідки, ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і необережною формами вини. Про зміст такого ставлення та особливості кваліфікації вчиненого, які воно обумовлює, див коментар до ст. 194.

    7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним шкоди в особливо великих розмірах (ч. 2 ст. 399), а особливо кваліфікуючими; 3) спричинення загибелі людей; 4) завдання їм тяжких тілесних ушкоджень; 5) настання інших тяжких наслідків.

    Про поняття підпал, вибух, інший загальнонебезпечний спосіб, а також загибель людей див. коментар до ст. ст. 113 та 194, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження – ст. 121 та коментар до неї.

    Під шкодою в особливо великих розмірах слід розуміти матеріальну шкоду, зміст якої встановлюється у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Критерії визначення такої шкоди аналогічні критеріям визначення майнової шкоди в особливо великих розмірах у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194. Про них див. коментар до зазначеної статті.

    Інші тяжкі наслідки є оціночною ознакою. За своїм змістом вона збігається з аналогічною ознакою у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 (про її поняття див. коментар до цієї статті), за винятком того, що вона не охоплює завдання тяжких тілесних ушкоджень, які відповідно до ч 3 ст. 399 є самостійною кваліфікуючою ознакою розглядуваного злочину.

    Умисне знищення або пошкодження військового майна - стаття 411 КК.

    1. Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна – карається службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

    2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

    3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці – караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

    1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є порядок здійснення права власності щодо військового майна. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя і здоров'я людини, довкілля тощо.

    2. Предмет злочину – зброя, бойові припаси, засоби пересування, військова та спеціальна техніка та інше військове майно. Відповідні поняття визначені у коментарі до ст. 410. Проте, поняття майно у диспозиції ст. 411 має дещо інше значення, ніж у диспозиціях ст. 411. Адже, як правило, неможливим є викрадення чи привласнення нерухомого військового майна, заволодіння ним шляхом шахрайства. Знищення ж відповідних об'єктів або їх пошкодження є цілком можливим. З іншого боку, можна вимагати право на військове майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо. Особливим видом військового майна, знищення якого має суттєві негативні наслідки, є бойовий прапор — символ честі, доблесті, слави бойової частини, почесний знак, що визначає особливості її бойового призначення, історії та заслуг.

    Предметом аналізовано злочину може бути будь-яке військове майно, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження (у т.ч. такого, що може бути військовим). Так, відповідальність за іншими статтями за наявності інших необхідних ознак тягне знищення (зруйнування) чи пошкодження (зіпсування) таких видів військового майна: за ст. 113 – об'єктів, які мають важливе оборонне чи народногосподарське значення; за ст. 179 – релігійних святинь; за ст. 265 – радіоактивних матеріалів; за ст. 277 – шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації; за ст. 298 – пам'яток історії та культури; за ст. 338 – Державного прапора України; за ст. 357 – офіційних документів, штампів і печаток, що знаходяться у військових частинах чи установах тощо. Знищення (пошкодження) військовослужбовцем майна, яке не є військовим і не належить до спеціальних видів майна, звичайно кваліфікується за ст. 194.

    Взагалі предметом знищення чи пошкодження майна може виступати тільки чуже майно. Військове майно завжди є чужим для будь-якого військовослужбовця. Для кваліфікації злочину за ст. 411 не має значення, належить військове майно військовій частині (установі), в якій проходить службу даний військовослужбовець, чи іншій військовій частині (установі). Умисне знищення або пошкодження військовослужбовцем предметів обмундирування або спорядження, виданих йому у приватну власність, не є злочином.

    Умисне знищення або пошкодження військового майна, що знаходиться у власності військових формувань інших держав, міжнародних організацій на території України, кваліфікується за ст. 194: такі дії посягають на право власності на чуже майно, але не спричиняють шкоди встановленому в Україні порядку несення військової служби.

    3. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення або пошкодження військового майна і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

    За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 411 виділяється одна форма злочину: знищення або пошкодження військового майна, вчинене будь-яким способом (крім загальнонебезпечного). Таким чином, спосіб вчинення злочину (підпал або інший загальнонебезпечний спосіб), а також тяжкі наслідки є кваліфікуючими ознаками складу цього злочину (ч. 2 ст. 411).

    Словосполучення "знищення або пошкодження" слід розглядати насамперед як таке, що стосується суспільно небезпечних наслідків. Із ознак об'єктивної сторони цього злочину саме наслідки і мають головне значення, оскільки склад злочину сформульований як матеріальний. Про поняття знищення та пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

    Кваліфікація за сукупністю злочинів, що полягають у викраденні військового майна, і злочинів, що полягають у його знищенні або пошкодженні, можлива лише в разі реальної сукупності. Це характерно, наприклад, для випадків, коли майно знищується з метою знешкодити докази вчиненого викрадення для утруднення розкриття злочину (скажімо, особа підпалює горище казарми, де вона заховала викрадене нею майно), коли знищення одного майна є способом готування до викрадення іншого (особа пошкоджує систему сигналізації з метою безперешкодного проникнення до сховища) або коли викрадення певного майна неможливе без пошкодження іншого, частиною якого є викрадене майно.

    Якщо ж військовослужбовець знищує раніше викрадене ним майно як непотрібне йому, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення, оскільки на момент знищення такого майна він, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння ним.

    Знищення або пошкодження військовослужбовцем військового майна, яке він зобов'язаний охороняти під час несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 411 і 418 або 421.

    4. Суб'єкт злочину – будь-який військовослужбовець, а так само військовозобов'язаний під час проходження ним відповідних зборів.

    5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Проте, як умисним, так і необережним може бути ставлення винного до наслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 411). При цьому в разі умисного ставлення особи до наслідків у вигляді загибелі людей вчинене потребує додаткової кваліфікації за статтею КК, яка передбачає умисне вбивство, а у вигляді умисного тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, – відповідно, за ст. ст. 121 чи 122.

    Якщо військовослужбовець вважає, що ним знищується (пошкоджується) військове майно, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення (пошкодження) військового майна. Навпаки, як замах на знищення іншого чужого майна (крім окремих його видів, про що йшлося вище) за ст. ст. 15 і 194 кваліфікується знищення (пошкодження) військового майна, якщо винний вважав, що воно не є військовим.

    Мета і мотиви не є обов'язковими ознаками цього злочину, але наявність їх може свідчити про необхідність кваліфікувати знищення або пошкодження державного чи колективного майна за іншими статтями КК (наприклад, за ст. 113).

    6. Кваліфікованими видами злочину є знищення або пошкодження військового майна: 1) вчинені шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом; 2) які спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 411); а особливо кваліфікованими – вчинення діянь, передбачених ч. 2 ст. 411, в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. З ст. 411). Умисне знищення або пошкодження військового майна, вчинені в умовах воєнного стану або бойовій обстановці не загальнонебезпечним способом і якщо вони причинили тяжких наслідків, кваліфікуються за ч. 1 ст. 411.

    Підпал – це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів. Під знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу у цій статті розуміється знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли такий підпал є загальнонебезпечним, тобто він створює загрозу життю та здоров’ю людей або заподіяння значних матеріальних збитків. Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, котре не створює такої загрози (наприклад, спалення речі у багатті), слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 411.

    До інших загальнонебезпечних способів знищення або пошкодження майна можна віднести, скажімо, вчинення вибуху, затопчи організація катастрофи, застосування отрути для отруєння собак, коней, інших тварин, що використовуються військовими формуваннями, забруднення приміщень небезпечними відходами тощо.

    Питання загибель людей передбачає загибель однієї або кількох осіб. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, має вирішуватися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. До них може належати, наприклад, виведення з ладу повністю або на тривалий час військової чи спеціальної техніки, важливих споруд (аеродрому, систем водо- та енергопостачання, зв'язку тощо), невиконання бойового завдання, заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком особам або тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі, завдання великої матеріальної шкоди кільком юридичним чи фізичним особам, залишення людей без житла або засобів до існування і т. інш.

    7. Умисне знищення або пошкодження військового майна в деяких випадках не може розглядатися як суспільнонебезпечне діяння. Насамперед це стосується випадків, коли воно вчинене у стані крайньої необхідності (ст. 39) або в умовах виправданого ризику (ст. 42).

    Постанова КМ "Про Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях” N 923 в редакції від 17 червня 1998 р.

    Положення про розслідування та облік аварій, на об'єктах Служби безпеки України. Затверджене наказом СБ № 212 від 5 жовтня 1999 р.

    Постанова ПВС від ї липня 1976 р. № 4 "Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки” (п. п. 2, 3).

     

    Необережне знищення або пошкодження військового майна - стаття 412 КК.

    1. Необережне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, – караються штрафом до п’ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року.

    2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки – карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

     

    1. Об'єкт цього злочину та його предмет збігаються з об'єктом та предметом злочину, передбаченого ст. 411. Необережне знищення або пошкодження чужого майна, яке не є військовим, якщо це спричинило загибель людей або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, кваліфікується за ст. 196.

    2. Об'єктивна сторона характеризується суспільнонебезпечними діями, наслідками у вигляді знищення або пошкодження майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

    Для відмежування цього злочину від зіпсування предметів військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання (ст. 413) слід мати на увазі, що знищення та пошкодження майна передбачає конкретні дії особи, під час яких вона впливає на майно руйнуючими (пошкоджуючими) засобами, а зіпсування предмета військового майна передбачає, що майно стає непридатним для його використання, внаслідок дії природних сил, яка стала можливою внаслідок недбалого ставлення особи до правил зберігання майна.

    Під шкодою у великих розмірах тут слід розуміти саме матеріальну шкоду: прямі збитки та упущену вигоду. Чи заподіяло вчинення злочину шкоду у великому розмірі, є питанням факту і має вирішуватися органом дізнання, слідчим, прокурором та судом залежно від конкретних обставин справи. При цьому мають враховуватися загальна і військова цінність, унікальність майна тощо.

    3. Суб'єкт злочину – будь-який військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження відповідних зборів).

    4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) військового майна та пов'язані з ними наслідки у вигляді заподіяння шкоди у великих розмірах, а також загибель людей чи інші тяжкі наслідки, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільнонебезпечних наслідків, або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати.

    Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді заподіяння шкоди у великих розмірах, загибелі людей та інших тяжких наслідків, а до наслідків у вигляді знищення (пошкодження) майна – умисно, вчинене має кваліфікуватися за ст. 411.

    5. Про поняття загибель людей та інші тяжкі наслідки див. коментар до ст. 411.

    © 2004 Академя гражданской защиты Украины