Застосування Кримінального та Кримінально-процесуального

  • Книга «ЗККПКУ»
    		• 3.2 Класифікація доказів

    3.2 Класифікація доказів

    Класифікація - це розподіл предметів, явищ і понять за класами, групами, у залежності від їхніх загальних ознак. У якості класифікуючі ознаки для поділу доказів можуть бути узяті різноманітні фактори. Наприклад, усі докази можуть бути розбиті на обвинувачувальні (які викривають підозрюваного) і виправдувальні (які виключають його провину або зменшують ступінь відповідальності). У свою чергу, і виправдувальні й обвинувачувальні докази можуть бути як помилковими (що не відповідають істині), так і достовірними. Виходячи з цього, класифікація доказів у кримінальному процесі залежить від класифікуючої ознаки і носить, до деякої міри, умовний характер. Наприклад, сліди короткого замикання на електропроводах можуть бути для одного з учасників кримінальної справи (головного енергетика підприємства) обвинувачувальними, а для іншого (завідувача складом) - виправдувальними.

    У кримінальному процесі поділ доказів на групи проводиться з метою більш поглибленого розуміння процесу доведення і, головне, визначення значимості конкретного доказу, його пріоритету перед іншими доказами.

    Первинні і похідні докази.

    Первинними називаються докази, отримані з першоджерела (наприклад, відомості, отримані від свідка-очевидця виникнення пожежі, відомості, отримані з оригіналу документа).

    Похідними називаються докази, отримані з джерела, що стосовно першоджерела є похідним (наприклад, відомості, отримані з показань свідка, що сам особисто на пожежі і не був, але чув від іншої особи про причину виникнення пожежі і може назвати особу, що розповіла йому про це). При одержанні відомостей "із других рук" обов'язково повинен бути встановлений і допитаний свідок, який є першоджерелом.

    Не можуть бути доказом відомості, що повідомляються свідком і потерпілим, якщо вони не можуть вказати на джерело своєї поінформованості (ст. 68 ч. ІІІ КПК).

    Прямі і побічні докази розділяються в залежності від того, чи установлюють вони одну з обставин, що входять у предмет доведення безпосередньо або через проміжний факт. Прямими доказами, зокрема, є показання очевидців, що повідомляють фактичні дані про обставини виникнення пожежі. Наприклад, 10 січня 1993 р відбулася одна із найбільших пожеж за останні роки в м.Харкові на вулиці Золочевській. Причиною пожежі явився розрив магістрального газопроводу. Декілька очевидців у той саме час, але, знаходячись у різних місцях, спостерігали запалення газової хмари і горіння вихідного газу, бачили, як від теплового випромінювання зайнялися віконні рами поблизу розташованих будинків. Показання свідків-очевидців є прямими доказами причини виникнення пожежі.

    На відміну від прямих, побічні докази не вказують прямо на обставини, що входять у предмет доведення (наприклад, на причину виникнення пожежі), а встановлюють інший факт (наприклад, джерело запалювання), який, у свою чергу, є складовою частиною причини виникнення пожежі.

    Побічними доказами причини пожежі, у виді підпалу, є факти, що свідчать про декілька осередків виникнення горіння, про перебування на місці пожежі трупа зі слідами насильницької смерті, про перебування пальних матеріалів (зокрема ЛЗР) у тих місцях, де їх не повинно було бути, і цілий ряд інших побічних доказів.

    Загальновідомо, що багато пожеж виникає в результаті порушення правил пожежної безпеки. Якщо пожежі виникають в умовах неочевидності (тобто за відсутності очевидців), то, як правило, виявляють їх, коли вони набувають відкритої форми, значних розмірів, супроводжуються великими руйнуваннями. При проведенні дізнання за такими пожежами найчастіше з'ясовується, що ніхто зі свідків не може повідомити про факти, що можуть служити прямими доказами за кримінальною справою. У цих випадках отримані від свідків непрямі дані про обставини, що передували виникненню пожежі, місце виникнення горіння, про пальні матеріали в осередковій зоні, про теплові джерела в названій зоні є тим матеріалом, із якого може бути побудована (а вірніше встановлена) причина виникнення пожежі.

    Матеріальні і суб'єктивні докази розділяються за ознакою носія інформації.

    Якщо такі сліди являють собою інформацію про побачене або почуте й її джерелами є свідки, особи, що потерпіли, обвинувачувані, то отримані від них докази називають суб'єктивними. До суб'єктивних доказів відносяться також документи, у яких посадові особи організацій або установ засвідчують які-небудь факти, а також документи (наприклад, скарги, заяви й інш.), що спрямовуються учасниками кримінального процесу на ім'я особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду.

    Якщо ж сліди злочину відбиваються на матеріальних об'єктах - предметах, речах, то такі докази називаються матеріальними.

    Матеріальні докази неодмінно наявні в будь-якій кримінальній справі, як про пожежу, так і про злочинне порушення правил пожежної безпеки. Вони виявляються на одній із першочергових слідчих дій, якою є огляд місця події. До матеріальних доказів можна віднести усі, без винятку, сліди впливу вогню і температури будь-якої пожежі, сліди ушкоджень і руйнувань окремих конструкцій будинків, машин, апаратів і т.п.

    Оцінка доказів у кримінальному процесі проводиться в порядку, установленому ч. 1 ст. 67 КПК. У ній вказується, що суд, прокурор, слідчий і особа, що проводить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їхній сукупності, керуючись законом.

    Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого й особи, що проводить дізнання, не мають заздалегідь установленої сили (ч. 2 ст.67 КПК).

    Це означає, що особа, яка робить попереднє розслідування, має процесуальну самостійність, для неї за формальними ознаками ніякі докази не мають заздалегідь визначених переваг перед іншими.

    При оцінці доказів неприпустимий апріорний розподіл на кращі і гірші, у залежності від джерела фактичних даних і будь-яких інших обставин.

    При оцінці відносності доказів необхідно враховувати і норми правил пожежної безпеки.

    СТИСЛІ ВИСНОВКИ

    Знання норм кримінального права дозволяє визначити, які суспільно небезпечні діяння, що призводять до виникнення пожеж, є злочинами.

    Порядок реалізації норм кримінального права регламентує кримінально-процесуальне право. Встановлений законом порядок порушення кримінальних справ, попереднього розслідування і судового вирішення називається кримінальним процесом (кримінальним судочинством).

    Кримінально-процесуальне законодавство установлює визначену форму вчинення слідчих дій, права й обов'язки посадових осіб, що проводять попереднє розслідування, а також установлює права й обов'язки осіб, що беруть участь у кримінальній справі в різноманітних якостях.

    Кримінально-процесуальний кодекс України - це систематизований акт вищого органу держави, що регламентує зміст і порядок судочинства.

    Основними задачами кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних, забезпечення правильного застосування закону (ст. 2 КПК).

    Карне судочинство в Україні складається з установлених законом стадій. Основні з них: порушення кримінальної справи, стадія попереднього розслідування (яка містить в собі попереднє слідство і дізнання), стадія судового розгляду й інш. Органи Державного пожежного нагляду мають статус органу дізнання (ст. 101 п. 6 КПК).

    Основними загальними для всіх стадій кримінального процесу принципами судочинства є принцип законності, публічності, недоторканості, забезпечення права на захист, рівності громадян перед законом, презумпція невинності й інші.

    У ст. 65 КПК вказується, що доказами за кримінальною справою можуть бути будь-які фактичні дані, одержані з джерел доказів у порядку, передбаченому законом, що мають відношення до предмета доведення. Докази можуть бути будь-якими: первинними, похідними, матеріально-суб'єктивними, усними, письмовими, прямими, непрямимиі, виправдувальними, обвинувачувальними й інш. Ніякі докази не мають заздалегідь встановленої переваги.

    © 2004 Академя гражданской защиты Украины