|
|
Адміністративне право як складова частина правової системи держави характеризується насамперед тим, що воно виступає регулятором особливої категорії суспільних відносин, а саме відносин, які складаються у сфері державного управління.
Сам термін “адміністративне” у перекладі з латинської означає “управління”. Тому словосполучення “адміністративне право” цілком закономірно можна трактувати як “управлінське право”.
Термін “управління” у буквальному розумінні означає діяльність з управління чимось. У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління . Найчастіше його розуміють як:
- діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини;
- сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи.
До основних компонентів управлінської системи належать:
- суб'єкт управління, тобто джерело керуючого впливу, - той, хто управляє, виконує функції управління і впливає на об'єкт з метою переведення його у новий стан;
- об'єкт управління, тобто те, на що спрямовано керуючий вплив суб'єкта, що функціонує під цим впливом;
- керуючий вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкт і досягаються реальні зміни у ньому;
- зворотні зв'язки, тобто інформація для суб'єкта про результативність керуючого впливу та зміни в об'єкті.
На підставі викладеного можна сформулювати універсальні, найбільш загальні, абстрактні (кібернетичні) визначення категорій “управління” та “універсальна система”.
У найбільш узагальненому вигляді управління – це діяльність суб'єкта, що дістає вияв у цілеспрямованому, організуючому впливі на об'єкт управління, здійснюваному з метою приведення останнього у бажаний для суб'єкта стан.Управлінська система - це єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів.
Виділяють три основні види управління:
· технократичне – управління технікою, механізмами, машинами;
· біологічне – управління живими організмами рослин і тварин;
· соціальне – управління людьми та їх колективами.
Потреба людей у співробітництві, спільній діяльності, спільній праці об'єктивно породжує потребу управління. Водночас ця потреба завжди виникає там, де існують будь-які варіанти спільної діяльності людей. Управління в даній ситуації являє собою засіб забезпечення спільної діяльності, умову її нормального функціонування.
Суспільство в цілому є результатом спільної діяльності людей, їх співробітництва. Більше того, в подібному розумінні суспільство- найвища форма спільної праці людей, а управління – атрибут суспільного життя.
Найсуттєвіші ознаки соціального управління:
- соціальне управління завжди наявне там, де виникає спільна діяльність людей;
- його головне призначення полягає у здійснені регулюючого впливу на поведінку учасників спільної діяльності;
- функції соціального управління ( координація, узгодження, планування, контроль, нагляд, примус) реалізуються в рамках суспільних відносин;
- соціальне управління є різновидом людської діяльності.
На підставі цих ознак можна сформулювати визначення соціального управління.
Соціальне управління – це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості й впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв'язання завдань, що стоять перед ними.
|