Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, установлених нормативним актом, що передбачає відповідальність за здійснене правопорушення, у точній відповідності до основ законодавства про адміністративні правопорушення, дійсним Кодексом та іншими актами про адміністративні правопорушення.
При накладенні стягнення враховуються характер здійсненого правопорушення, особистість порушника, ступінь його провини, майнове положення, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність (ст. 33 КУАП).Накладення стягнення за здійснення адміністративної провини є важливим етапом юрисдикційної діяльності уповноважених державних органів (посадових осіб) і повинне підкорятися загальним правилам (принципам), що закріплені в Конституції України й у статті. До числа цих загальних правил (принципів) відносяться: законність накладення стягнення, індивідуалізація покарання, гуманізм і справедливість.
Законність як загальний принцип права стосовно до накладення адміністративного стягнення виражається в наступних юридичних вимогах:
- по-перше, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративну провину, може накласти на винного тільки те стягнення, що установлене законодавством і лише в межах санкції нормативного акта, що передбачає відповідальність за нього;
- по-друге, здійснене діяння повинно бути кваліфіковане за відповідною статтею КУАП чи іншим нормативним актом, що передбачає відповідальність за дану провину;
- по-третє, юрисдикційний орган не вправі вийти за межі, встановлені нормативним актом, що передбачає відповідальність за дану адміністративну провину.
Реалізація першої з зазначених вимог забезпечується, насамперед, закріпленням у Кодексі про адміністративні правопорушення стягнень і встановленням правила, відповідно до якого за здійснення адміністративної провини може бути призначений примусовий захід, що входить у цю систему. Крім того, Кодекс містить не тільки точні вказівки на вид стягнення, що може бути призначений за правопорушення, що підпадає під ознаки конкретного складу провини, передбаченого в особливій частині КУАП, але і границі розмірів, що підлягають застосуванню в цьому випадку стягнень різних видів із указівкою мінімуму і максимуму чи фіксуванням тільки максимуму (наприклад, штраф від трьох до п’яти мінімальних розмірів заробітної плати, виправні роботи від одного до двох місяців, арешт до 15-и діб і т.п.).
Здійснення другої вимоги, що випливає з принципу законності, означає, що юрисдикційний орган, який розглядає справу про адміністративну провину, повинен точно встановити, чи відповідає діяння, скоєне правопорушником, ознакам адміністративної провини, що сформульовані у відповідній статті нормативного акта. Під нормативним актом при цьому розуміються як конкретна стаття Особливої частини КУАП, так і інші правові акти, що встановлюють адміністративну відповідальність (див. Коментар до статей 2-5).
Третя вимога, що випливає з принципу законності, полягає в тім, що відповідно до КУАП юрисдикційний орган обмежений у виборі примусового заходу тим переліком адміністративних стягнень, що передбачені санкцією відповідної статті КУАП, застосовуваної в даному конкретному випадку. Причому, якщо у санкції цієї статті міститься вказівка на можливість застосування декількох адміністративних стягнень, то за конкретну провину юрисдикційний орган може призначити тільки одне абсолютно визначене основне і приєднати до нього тільки одне додаткове стягнення. При цьому законодавець у деяких випадках обмежує розміри стягнень не тільки санкцією самої норми, що передбачає відповідальність за визначене правопорушення, але і посадовим положенням особи, що розглядає конкретну справу. Так, головні державні інспектори пожежного нагляду центрального і територіального органів державного пожежного нагляду і їхніх заступників можуть накласти штраф на громадян — до семи неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — до десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.
Головні державні інспектори пожежного нагляду місцевих органів державного пожежного нагляду, державні інспектори пожежного нагляду центрального і територіального органів державного пожежного нагляду можуть накласти штраф на громадян до шести неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — до восьми неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.
Державні інспектори пожежного нагляду можуть накласти штраф на громадян до чотирьох неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян і на посадових осіб — до восьми неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.
Не менш важливе значення для суворого дотримання загальних правил накладання стягнення за здійснення адміністративної провини має і принцип індивідуалізації застосування стягнення. Змістовно цей принцип виражається в тім, що при накладенні стягнення враховуються характер правопорушення, особистість порушника, ступінь його провини, майнове положення, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. Зміст цього полягає в тому, щоб на основі всебічної оцінки вчиненого й особистості винного обрати в межах норми, що передбачає відповідальність за відповідну провину, таке стягнення, яке б найбільш ефективно досягало його виховних і попереджувальних цілей.
При цьому необхідно враховувати, що характер правопорушення — це узагальнююча оцінка вчиненого, що виходить зі ступеня небезпеки порушення і заподіяно шкоди інтересам, які охороняються Законом.
Обставини, що відносяться до характеристики особистості правопорушника, також можуть служити підставою для пом’якшення чи посилення стягнення в рамках норми, що передбачає відповідальність за конкретну адміністративну провину. При цьому повинні враховуватися обставини, що насамперед відносяться до характеристики особи при здійсненні правопорушення. Закон вимагає враховувати ступінь і форму його провини: навмисне правопорушення при всіх інших умовах повинно тягнути більш суворе покарання, ніж необережне його здійснення.
Індивідуалізація стягнення припускає також облік майнового положення винного. Призначення цих заходів несприятливо позначається на матеріальному становищі порушника, особливо якщо в нього малозабезпечена чи багатодітна родина, а також, якщо єдиним джерелом його існування служить стипендія чи пенсія.