Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його здійсненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяний майновий збиток, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду, комісії по боротьбі з пияцтвом, утвореної на підприємствах, в установах, чи організаціях, їхніх структурних підрозділах, громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУАП).У правовій літературі сукупність фактичних обставин, які виражають властивості і зв’язки досліджуваної події, що характеризують особистість правопорушника й інші обставини, що мають правове значення для вирішення справи, власне кажучи, іменуються "предметом доведення".
Предмет адміністративно-юрисдикційного доведення вперше в історії адміністративного законодавства сформульований у цій статті. Вона має императивно-диспозитивний характер. Перші п’ять груп обставин, які входять у предмет адміністративно-юрисдикційного доведення, законодавець визначив чітко, указавши разом з тим, що підлягає дослідженню й іншим обставинам, що має значення для справи. Насамперед, це задача вивчення причин і умов, що сприяли здійсненню провини. При цьому переслідується три мети: по-перше, індивідуалізувати відповідальність особи в залежності від причин здійсненого вчинку; по-друге, конкретизувати і зробити більш предметною профілактичну роботу; і, по-третє, озброїти правову науку необхідним емпіричним матеріалом.
Причини, що викликали здійснення провини, істотно впливають на характеристику особистості порушника і ступінь його провини, тобто на ті фактори, що у силу ст. 22 КУАП зобов’язаний враховувати орган при накладенні стягнення.
Найбільшу складність на практиці викликає дослідження обставин, що обумовили здійснення адміністративної провини. Перед адміністративно-юрисдикційними органами виникає два питання: які межі пошуку й аналізу цих обставин і якими засобами повинен користуватися орган (посадова особа) для встановлення причинності провини.
Орган (посадова особа), що розглядає справу, зобов’язаний з’ясувати найближчі (безпосередні) причини конкретної провини, а також умови, що сприяють прояву цих причин. При цьому він вправі використовувати тільки ті процесуальні засоби, що зазначені в законі: особистий огляд, огляд речей, пояснення правопорушника.
Підкреслення значимості, з’ясування причин і умов, що сприяли здійсненню провини, не означає применшення важливості встановлення інших обставин, зазначених у ст. 251 КУАП. Для визначення законності й обґрунтованості постанови необхідно вчасно, усебічно, повно й об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, вивчити причини й умови провини, оскільки без чіткого виконання вказівок законодавця з даного приводу неможливо установити істину в справі.